Як Жигулі спотикалися об закордоння

 

З доброго дива назва «Жигулі» виявилась надзвичайно запитаною в колишньому СРСР. Бо саме цієї торговельної марки, для прикладу, удостоївся тогочасний популярний «народний» автомобіль – радянський «Фіат». Притому, що для автопрому таке наймення видавалося вкрай нелогічним, адже зазвичай машини називалися за якимось милозвучним іменником в однині. А тут раптом множина – та ще й приволзькі гори, навпроти яких на протилежному березі ріки якраз і розташувався Автоваз.

До речі, ім’я для італійсько-радянського автомобільного дітища обрали читачі журналу «За рульом», редакція якого влаштувала читацький конкурс. Перемогла в ньому назва «Лада», а «Жигулі» посіли друге місце. Проте очільники міністерства й автозаводу таки схилилися до «географічного» варіанту. І даремно. Адже невдовзі отримали міжнародну мороку. Коли експортний варіант «Жигулів» запропонували на закордонний авторинок, деякі держави, попри зацікавленість конструктивними особливостями моделі, категорично не сприйняли… її назву.

З’ясувалося, що в ряді країн вона була не те що немилозвучною, а й навіть некоректною. Скажімо, в арабському світі таким словом означають злодія, у романських мовах воно співзвучне з «жиголо», як прозивають гульвіс та жіночих утриманців, угорською взагалі звучить як непристойна лайка. Тому назву «Жигулі» залишили лише для внутрішнього ринку, а на зовнішньому продавалась «Лада».

Тимчасом закордонні витоки має й інша надзвичайно поширена торговельна марка, пов’язана із Жигулями. «Жигулівське пиво» теж за радянської доби дістало слави найпопулярнішого шумливого напою.

 Одначе започаткувалося його виробництво ще в добільшовицькі часи під назвою «Вієнскоє» («Віденське»). Виробляли такий сорт зокрема на Самарському пивоварному заводі (його офіційна назва – «Товариство Жигулівського пивоварного заводу в Самарі»), засновниками та власниками якого були австрійці на прізвище Вакано. До речі, один з них із іменем Альфред народився хоча і в Австро-Угорщині, але на українських теренах – на Тернопіллі.

Розроблене ними «Віденське» мало приємний солодовий аромат і колоритний зброджений смак з хмелевою гірчинкою. Відтак повсюдно воно припало до вподоби пивним гурманам, котрі часом називали його «золотим», зважаючи на колір. Тож завдяки своїй упізнаваності впевнено тримало пальму першості і навіть часом згадувалося на сторінках художніх творів (серед шанувальників напою називають зокрема С.Цвейга, В.Винниченка, О.Купріна та ін.).

«Віденське»-«Вієнскоє» стало візитівкою й відкритого у 1906 році Радомишльського пивоварного заводу «Пільзен». Його залюбки споживали любителі пива не лише на Радомишльщині, а й у повітах Київської, Волинської та інших губерній, навіть нібито й за кордоном. Збереглися притому оригінальні радомишльські етикетки «Вієнского». Десь ще у радянську пору, коли робився ремонт колишньої контори підприємства, на горищі знайшли чималий невикористаний свого часу запас етикеток «Віденського» пива. Вони швидко розійшлися по всіх усюдах і доволі широко дотепер представлені на аукціонах антикваріату.

 

А використовували їх вочевидь до 1934 року, допоки на теренах СРСР варили й розливали «Віденське». З переліку пивної продукції така назва зникла після відвідин Жигулівського заводу тодішнім наркомом харчопрому А.Мікояном, котрий вирішив, що пролетарям країни рад пити пиво з буржуазною маркою не годиться. Відтак популярний напій відтоді став іменуватися як «Жигулівське», хоча й залишилась для його приготування «віденська» рецептура. Проте, чого гріха таїти, дотримувалися її далеко не скрізь і далеко не завжди. Бо нарікань на низьку якість пива було, хоч греблю гати.

Стосувалося це й Радомишля, де теж головним напоєм на лінії розливу пивоварні значилося «Жигулівське», яке й увібрало на себе увесь критичний негатив.

  

Звісно, закарбувалось радомишльське «Жигулівське» й на етикетках підприємства. У різні роки вони мали різний дизайн. До речі, на тому, що використовувалося у 1980-ті, проглядається схожість з іще дореволюційним стилем «Віденського». Саме його згодом українські пивовари використали для відродження колишньої знаної австрійської марки.

 А інший символ «Вієнского» – орел – став у 1990-х емблемою радомишльської пивоварні, коли вона входила до складу агрофірми «Прогрес».

 

Стосовно ж «буржуазних» назв, змінених всесильним наркомом, то, потрапило під переінакшення також «Мюнхенське», яке найменували «Українським» (одне й друге також розливали на пивзаводі в Радомишлі).

 

Чимало теперішніх українських виробників пива, тимчасом, повернулося до першопочатків жигулівського і знов почало розливати знамените «Віденське», відновивши, при тому, на етикетках традиційний для нього шрифтовий логотип.

 «Віденського», одначе, у лінійці сучасної продукції ПБК «Радомишль» немає, хоча, здавалося б, наявні для цього всі історичні підстави. Натомість пиво «Жигулівське» у реєстрах українських пивоварень присутнє. Воно, між тим, має для виробників певні економічні бонуси. Адже торговельна марка на нього, що належала Жигулівському заводу, була анульована – нібито з огляду на «пролетарське» походження. Втім, хтозна, чи не було це запізнілим визнанням згаданої наркомівської крадіжки. Як там арабською називають злодія?.. 

 

 

Газета «Зоря Полісся», 2 травня 2025 року.

 

Дбаючи про історико-культурну спадщину

 

Початок 2025 року приніс приємну й обнадійливу звістку для Радомишльської громади. Завдяки принциповій і послідовній позиції громадських активістів та небайдужих громадян, зокрема мешканців Раковицького, Забілоцького й інших сусідніх з ними старостинських округів, вдалося протидіяти намаганням ділків різного пошибу прибрати до рук родовище доломітів біля Негребівки, щоби перетворити надзвичайно мальовничу нині місцину на відпрацьоване й непридатне для життєдіяльності пустище.

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України відмовило Товариству «Доломіне» у видобутку тут цих копалин. Обгрунтовуючи відмову у видачі висновку з оцінки впливу на довкілля планованої видобувної діяльності, екологи навели величезний перелік природоохоронних порушень, що ними прагнули знехтувати заявники.

І не тільки природничих.

Серед підстав для відмови з-поміж вагомих чинників вказано ігнорування розробниками чинного законодавства з охорони культурної спадщини. За їхніми твердженнями, на території об'єкта планованої діяльності (тобто, кар’єру) та в зоні безпосереднього впливу об'єкти культурної спадщини чи їх частини, об’єкти або предмети археологічної спадщини, знахідки археологічного або історичного характеру, об’єкти архітектурної спадщини та їх охоронні зони не обліковуються.

Натомість за реєстрами відділу культури та туризму Радомишльської міської ради, наданими Житомирською ОВА, на території Раковицького та Забілоцького старостинських округів обліковано вісім об’єктів культурної спадщини, які перебувають під охороною. Ось їх перелік.

1. Змійовий вал Х-ХІ ст. нашої ери, охоронний номер 1084, пам’ятка розташована на північно-східній околиці с.Раковичі, урочище «Бадзянівка».

2. Змійовий вал Х-ХІ ст. нашої ери, №1087, пам’ятка археології – за 1,5 кілометра на захід від села Негребівка.

3. Поселення Негребівка – І, епоха бронзи, Київська Русь, пізнє середньовіччя, №3865, пам’ятка археології – за 850-900 метрів на південний схід від Негребівки, лівий берег струмка.

4. Забілоччя – І, ранньозалізний вік, №3521, пам’ятка археології – за 1,5-1,6 кілометра на північний захід від Забілоччя, серед заболоченої місцевості (басейн ріки Білка).

5. Забілоччя – ІІ, епоха брони, пізнє середньовіччя, №3522, пам’ятка археології – за 1,1-1,2 кілометра на північний захід від Забілоччя, біля лісу, лівий берег річки Білка.

6. Забілоччя – ІІІ, епоха бронзи, пізнє середньовіччя, №3523, пам’ятка археології – за 1,2-1,3 кілометра на північний захід від Забілоччя та за 350-400 метрів на північний захід від колгоспної ферми, біля лісу, лівий берег річки Білка.

7. Забілоччя – ІV, епоха бронзи, №3524, пам’ятка археології – за 1,7-1,8 кілометра на захід від Забілоччя та за 500-550 метрів на південний захід від колгоспної ферми, біля лісу, лівий берег річки Білка.

8. Забілоччя – V, епоха бронзи, №3525, пам’ятка археології – за 1,5-1,6 кілометра на захід від Забілоччя та за 1,4 кілометра на південний захід від колгоспної ферми, біля лісу.

Відтак розробники не дослідили вплив будівельних, меліоративних, шляхових та інших робіт, що можуть призвести  до  руйнування,  знищення   чи   пошкодження  зазначених пам’яток. Відповідно до законодавчих вимог, такі роботи можуть виконуватися  тільки  після  повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

Втім, як зазначають активісти, боротьба триває.

Тож захищаймо і наше сьогодення, і наше майбутнє, і наше минуле!

З музейної колекції стародавніх артефактів, знайдених на території Раковицького старостинського округу.

 

Газета «Зоря Полісся», 28 березня 2025 р.