Давня поштівка нагадала про чеські початки Радомишльського пивоварного

 

У старих фотоальбомах наших батьків та пращурів часто-густо поруч із родинними світлинами зберігаються поштові картки. Свого часу з поширенням поштового листування вони набули неабиякої популярності. На прямокутнику з цупкого паперу майже конвертного формату (зазвичай 10х15 або ж трохи більшого чи меншого) можна було накидати з десяток речень рідним та близьким, аби повідомити, що все гаразд, всі живі й здорові і т. ін., не вдаючись до розлогих епістолярних викладів. Або ж – надіслати привітання до іменин, свят тощо, використовуючи спеціальні вітальні листівки, на яких були відповідні художні зображення.

На тих же, що використовувались для коротеньких листів, з розвитком фотографії зокрема поширилися поштові картки з видрукуваними на них краєвидами поселень, країн чи країв. Здавна вони є предметом захоплення філокартистів – колекціонерів листівок.

З приємністю згадую, як у Варшаві в музеї Королівського замку мені випала нагода оглянути якраз розгорнуту там виставку поштівок із зображенням цієї споруди – їх там було представлено понад 300 видів.

До переліку міст, що зображені на поштівках, на початку ХХ століття увійшов і повітовий Радомисль.

Листівки з радомисльськими краєвидами, увічненими тогочасними місцевими фотографами, серед яких згадуються М.Дубравський, З.Козловський, В.Гржибовський, М.Камінський, друкувалися в знаній у місті друкарні Е.Заєздного.

Донедавна краєзнавцям було відомо 24 їх види. У 2024-му до цього реєстру додалося ще два, що з’явилися на популярному інтернет-аукціоні антикваріату. На одній з них – міська управа Радомисля. На іншій – краєвид на місто, відзнятий з лугу десь із того місця, де нині зливаються Тетерів та Мика.

Обидві листівки потрапили на розпродаж, вочевидь, із Чехії, принаймні саме туди адресувалися вони з Радомисля. Надіслав їх у липні 1909 року сестрі та батькам такий собі Яромир Червенек з коротким родинно-побутовим текстом. Відправник дякує рідним за отримані листи, шле усім зичення здоров’я, висловлює жаль з приводу смерті дідуся. Кількома словами оповідаючи про Радомисль, він бідкається на страшенну 35-градусну спеку і те, що вже два місяці не було дощу. А ще – зауважує, що в день, коли отримав листа від батьків, приїхав до міста пан Вольман.

 

Останній факт вельми цікавий і дає змогу припустити, що адресант листівки мав стосунок до Радомисльського пивоварного заводу, заснованого 1906 року на паях братами-чехами Альбертом і Францом Альбрехтами та їхнім компаньйоном Адольфом Тайфертом. Невдовзі до співзасновників підприємства додався ще один чех – Ярослав Вольман, якого напевно й згадують Червенки.

 

Радомишльський пивоварний завод. 1960-ті роки.

Чехи, слід зазначити, не тільки заснували пивоварню в Радомислі, а й долучилися до організації виробництва на ній. За переказами, неперевершеним пивоваром на радомисльському пивзаводі вважався колись чех Цибулька.

До речі, родинним гніздом Червенків видається давнє місто Смихів (у 1922-му воно, щоправда, увійшло в межі Праги) – знаний центр чеського пивоваріння. Саме смихівська броварня ще у 1913-му розробила і впровадила популярну дотепер пивну торговельну марку «Старопрамен». Чи варилося таке пиво в Радомислі – невідомо, натомість тогочасні тутешні напої таки мали закордонне походження: «Пільзень» (нині вживається дещо видозмінена назва «Пілзнер»), «Віденське», «Бок бір». Та й сама радомишльська пивоварня попервах теж іменувалась заводом «Пільзень». Втім надалі опікувався підприємством самотужки А.Тайферт. Він притому відкрив три власних ресторани: два в Радомислі і ще один – у Кочерові.

Альбрехти тимчасом у 1913-му заснували пивзавод «Волинь» на Житомирській Крошні, що колись вважалась чеським поселенням.

З Житомира прибув до Радомисля і Ярослав Вячеславович Вольман. Зрештою в губернському центрі Волині у лютому 1912 року він пішов у Засвіти й упокоєний на тамтешньому католицькому цвинтарі. На надгробку, що його, за твердженням відомого житомирського краєзнавця та історика Геннадія Махоріна, спорудив місцевий майстер Йосиф Длоугі, зазначено, що поховано там співвласника пивоварні в Радомислі. Разом з пивоваром покоїться й прах його доньки Милуськи, уродженої 1901 року, яка не прожила на цим світі й рочку…

 

Що стосується зафіксованої на світлині панорами Радомисля, то вона дає змогу огледіти тогочасні міські споруди й будинки. Пан Яромир підписав світлину на листівці чеською: «частковий погляд на повітове місто Радомисль», додавши дещо незрозумілу цифру у 24000. Якщо це кількість населення, то явно завелика, адже у 1913-му вона майже сягнула тільки 15 тисяч. Якщо територія – то незрозуміло, в яких одиницях, бо того ж 1913 року місто обіймало площу в 280 десятин (306 гектарів)

Врешті відчувається, що відправник листівки прибув до Радомисля порівняно недавно, бо ще не надто добре орієнтувався і в місцевих будівлях, зокрема культових. Римо-католицький костел (у ньому тепер Будинок культури) він позначив, як стару православну церкву. Натомість якраз старий Свято-Троїцький храм підписав «Католицьким костелом».

Наразі завдяки пивзаводові та його чеським засновникам і фахівцям дійшов до нас через 115 літ ще один цікавий фотофакт з радомишльської минувшини.

 

Від автора. Чеський текст з листівки перекладав на українську самотужки. Чеська мова, до речі, доволі зрозуміла, адже недарма вважається «найчистішою» з-поміж слов’янських. Проте дякую за слушні уточнення й підказки панові Марцелу Гедбавному.

 

Газета «Зоря Полісся», 13 грудня 2024 р.