Світлини прапрадіда

Наш краянин Олександр Катеринич віднайшов у старому родинному альбомі світлини свого прапрадіда Василя Марковича Федоренка (частина з них, до речі, зроблена у знаній колись радомишльській «Художній фотографії В.Гржибовського»).

Свого часу від прабабусі Олександр дещо чув про нього. Вона зокрема розповідала, що її батько мовби працював волосним писарем в Радомишлі, хоча сам походив із Заболотя. Відомо також, що був мобілізований на Першу світову війну, воював у районі Рівного. Після революції 1917-го демобілізувався. Начебто був «почетным гражданином». Прабабуся згадувала, що всім селом до нього йшли люди, як до «грамотного», щоби пояснив, як народ буде жити без царя.

Василь Федоренко під час перебування у війську.

Дружину Василя Марковича звали Аліна Семенівна, у дівоцтві вона була Соболевською. А ще мав прапрадід брата, котрий учителював у Заболоті…

 

Родина В.Федоренка.

Звичайно, спогади, що передавалися від одного нащадка іншому, не завжди можуть достовірно відтворити давні події або факти. Проте інформація, надана Олександром, доволі цікава і таки має документальні підтвердження.

Передусім слід зазначити, що у переписних реєстрах 1897 року в родині заболотських селян Марка Михайловича і його дружини Юхимії Василівни було означено четверо дітей: три сини і донька. Настарший – 26-річний Трохим (на час перепису він був одруженим і мав сина), наймолодша – 9-річна Дарина. А між ними – 17-річний Василь і 14-річний Пилип. Середульші на ту пору навчалися у Заболотській второкласній школі. У просторіччі її називали учительською, адже цей заклад готував вчителів для шкіл грамоти і церковно-парафіяльних. Згодом обоє в ній працювали.

 

Брати Трохим і Пилип Федоренки.

Колишній випускник Заболотської педшколи (так вона іменувалась після приходу до влади більшовиків) Олексій Смольський згадував з-поміж своїх шкільних учителів Пилипа Марковича Федоренка, а серед персоналу школи він називає також діловода й обліковця Василя Марковича Федоренка.

Стосовно можливої волосної діяльності Василя Федоренка, то у Радомишлі він її здійснювати не міг, бо волосних установ у місті, що було центром повіту і до жодного волосного поділу стосунку не мало, просто не існувало. Найближчі волосні центри містилися у Вишевичах, Кичкирях, Потіївці (цій волості підпорядкувалося село Заболоть), Малині.

Проте у 1919 році, коли справжніми володарями багатьох волостей ставали українські повстанські загони, більшовики «з міркувань безпеки» перенесли центр колишньої Потіївської волості з Обліток до Заболотя.

Пилип Маркович Федоренко, крім того, увійшов до історичного літопису села своєю участю у подіях першої російської революції. У 1906 році, коли заболотські селяни постали проти поміщицької сваволі, саме він закликав їх до непокори. У ту пору він учителював у селі Заруддя Розважівської волості, і пристав до нелегальної Спілки сільських учителів Радомисльського повіту. У Спілці він мав псевдо «Притика». Ця організація вважалась імперською владою незаконною, і її учасників 1906-го заарештували. За вироком суду Пилип Федоренко отримав шість місяців тюрми.

За словами Олександра Катеринича, до встановлення радянської влади Василь Маркович не дожив, оскільки з війни повернувся з туберкульозом. Поховали його нібито в Заболоті, але вже під час Другої світової місце захоронення було розбомблене, відтак залишилося невідомим.

Відсутні відомості й про подальший життєвий шлях Пилипа Марковича. А от Аліна Семенівна тимчасом похована в Малині.

Між тим, у переписних аркушах 1897 року вказано родину Захара Михайловича Федоренка – брата Марка Михайловича, у якій теж означено чотирьох дітей (двоє синів і дві доньки)...

Не оминула рід заболотських Федоренків і сучасна російсько-українська війна. Загинув на ній, захищаючи від ворога рідну Україну, Віктор Володимирович Федоренко (1972-2024).

 

Воїн-захисник України Віктор Федоренко.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 13 червня 2025 р.