Радомишль – це не просто місто, де я народився та зростав і де жили й живуть мої рідні та близькі. Це місто мого життя, моєї любові і моєї долі. Про тернисту долю самого Радомишля і його околиць та долі багатьох людей, пов’язаних з ним, я й розповідаю тут для всіх, кого ці оповіді можуть зацікавити. Як мовиться, щоб знали і щоб пам’ятали…
вівторок, 13 жовтня 2020 р.
Професія - захищати Вітчизну
понеділок, 12 жовтня 2020 р.
Лише втретє за сторіччя
Як зазначила, презентуючи видання, головний спеціаліст відділу Олена Яцьківська, воно стало можливим завдяки підтримці міського голови Володимира Тетерського, виконувача обов’язків директора Сергія Галицького, місцевих краєзнавців Володимира Молодика та Геннадія Цвіка, дизайнера Українського кризового медіа-центру Леоніда Марущака, Благодійного фонду «Радомишль - наш дім». Видано листівки в рамках проєкту «Давай зміни. Виходь за межі», за підтримки GPP та програми «Східне партнерство» від МЗС Німеччини. Проєкт складається з двох частин: віртуальної фотоекскурсії громадою на офіційному сайті Радомишльської міської ради і, власне, набору листівок-зупинок з QR-кодами, що ведуть на сайт громади та дозволять самостійно подорожувати. Нині така практика стає дедалі популярнішою та поширеною.
Втім для Радомишля це є знаковою і
примітною подією. Адже подібне офіційне видання світлин здійснене лише втретє
за трохи більше ніж столітній період. Сергій Галицький у зв’язку з цим
представив присутнім примірники листівок, що були надруковані в місті на
початку ХХ століття, і ті, що видавалися у 1963 році.
До сучасного набору в подарунковій
коробочці увійшло 15 листівок з QR-кодом, з текстами українською та англійською мовами, що
ознайомлюють з цікавими туристичними об’єктами, архітектурними та природними
родзинками громади.
Позаяк видання листівок є насамперед
туристичним проєктом, що реалізується під егідою «Року сільського туризму»,
яким проголошено 2020-й.
Нині для туристів та гостей
Радомишль уособлюється насамперед з однойменним пивобезалкогольним комбінатом,
продукція якого популярна й широковідома в
усіх усюдах, музейним комплексом «Замок Радомисль» та гравцем
національної збірної України і одного з найсильніших футбольних клубів світу
Олександром Зінченком – уродженцем нашого міста. Тож закономірно, що їх
представлено в наборі (із Зінченком асоціюється зокрема міський стадіон «Авангард»,
де футболіст робив свої перші спортивні кроки).
Крім того, на фотолистівках подано
символічну браму-арку в’їзду в місто, що відома під народною назвою «Діди»,
урочище «Криниченька», дендропарк лісомисливського господарства, народний
краєзнавчий музей, Голубе озеро в Негребівському мармуровому кар’єрі, цілюще
джерело в урочищі «Ринва», мистецький маєток та школу в Ставках, геологічну
пам’ятку «Мітькіне каміння»,
історико-культурний простір «Повстанський хутір», краєвиди Соборного
майдану та нічної панорами Радомишля. Притому це лише перший сигнальний тираж,
тож набір надалі поповнюватиметься новими листівками.
– У нас є що показувати гостям, –
прокоментував подію Володимир Тетерський. – Громада має цікаві й привабливі
туристичні об’єкти, пам’ятки з цікавою історією, легендарним забарвленням, що
не потребують домислів та фантазій, як це подеколи подається. І приємно, що
видані фотолистівки їх яскраво пропагують. Впевнений, що за цим першим кроком
обов’язково будуть наступні, й чекати виходу нової такої продукції ще
півстоліття, звичайно, не доведеться.
Як було повідомлено, – на черзі
видання туристичного путівника Радомишльщиною.
– Туризм стає дедалі важливою
складовою соціально-економіч-ного розвитку будь-якої громади, – сказав
завідувач відділу міськради Ігор Чудовський. – І мова не тільки про відпочинок
чи рекреацію природних зон, це ще й крок в історію, яка у нас надзвичайно
багата. Її потрібно пропагувати і туристам, і землякам, особливо юним, адже
йдеться про вагомий важіль патріотичного виховання.
Відомо, що минулоріч Радомишль приєднався до міжнародної культурної мережі «VIA REGIA – Культурний шлях Ради Європи», що ставить за мету обмін культурними цінностями саме через туризм. Вже сам по собі цей факт популяризує привабливість Радомишльщини для потенційних відвідувачів. Ними, щоправда, з огляду на карантинні обмеження і закриті кордони нині стають переважно внутрішні туристи. Наразі будь-які туристичні видання зроблять наш край ще більш привабливим і жаданим для гостей як з інших регіонів України, так і з-за кордону.
Газета
«Зоря Полісся», 25 вересня 2020 р.
пʼятниця, 9 жовтня 2020 р.
Ворсівський козацький реєстр і Радомишль
У низці краєзнавчих та історичних
праць стверджується, що за козацьким адміністративним устроєм Радомисль був
сотенним містечком. Проте достовірних підтверджень цьому фактові не віднайдено.
Визначальним тут вважається Реєстр війська запорозького, складений 1649 року
після Зборівської угоди. На підставі цього договору Радомисль відійшов до
козацької юрисдикції. Найближчі до містечка козацькі сотні стояли тоді у
Ворсівці і Коростишеві. Якій з них територіально безпосередньо був
підпорядкований Радомисль, сказати важко, бо містечко майже рівновіддалене між
ними. Зі сходу й півдня з Радомишльщиною межували Макарівська й Ходорківська
сотні.
Власне, суперечить сотенному статусу
Радомисля в XVII столітті його перебування у власності Києво-печерської лаври,
як її осідку в Тетерівській волості. Адже козаки до церкви ставилися шанобливо
і на її привілеї не зазіхали. Втім через сторіччя під час Коліївщини
гайдамацькі ватажки, серед яких Іван Бондаренко, що орудував на Поліссі, спробували
відродити сотенний устрій.
У ґрунтовній праці доктора Петра
Мірчука «Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р.» називаються Бондаренкові
сотники, з-поміж них і радомисльський – Степан Головацький. Після придушення
повстання його четвертували у Кодні. (Примітно, що таке придаткове прізвище
обрав собі згодом один з очільників повстанського руху на Радомишльщині вже під
час української революції 1917-1922 років Юліан Мордалевич).
Та сотник Головацький вочевидь у
Радомислі
не осідав, а був гайдамацьким верховодою території довкола нього, що готувалась до переходу до
козацької вольності. У навколишніх лісах повстанці почувалися господарями,
зокрема в Минійках, у Коростишеві, під Овручем. У самому ж Радомислі, де в ту
пору резидувала уніатська митрополія, стояла польська військова хоругва. Тож
брати Радомисль штурмом козаки-гайдамаки Бондаренка не наважились…
А Ворсівську сотню у 1999-му з
нагоди її 350-річчя місцеві патріоти увічнили в пам’ятному знакові,
встановленому на в’їзді в село з боку Радомишля. Біля місцевого храму тоді ж
було покладено пам’ятну плиту з викарбуваними на ній прізвищами козаків з тієї
сотні. Вчитайтесь лишень, якими колоритними й по-справжньому українськими були
у них імена та прізвища:
Іван Кгуз, Кузьма
Шишин, Аврам Шепелевич, Степан Плесун, Василь Максименко, Семен Кириленко, Андрій
Хоменко, Лаврін Чалиєнко, Васько Кочицький, Овсій Іванковець, Матвій Солтаненко,
Кресь Старецький, Ясько Ващенко, Мисько
Зосименко, Пархом Коледенко, Андрій Крутиловський, Ясько Кгресенко, Юхим Сороколниренко,
Тимош Саценко, Фесько Онищенко, Ярмола Артюшенко, Омелян Путавець, Гарасим
Москаль, Аврам Коваленко, Ігнат Авраменко, Андрій Козолупенко, Кіндрат Тищенко,
Василь Мокренко, Мартин Балабас, Степан Шинкар, Семен Темниченко, Томило Семененко
Гаврило Матвієнко, Іван Подлущенко, Грицько Пременко, Іван Міщенко, Федір Оликсієнко,
Лаврін Пременко, Ничипір Козолупенко, Гарасим Куриленко, Сахно Якубенко, Іван
Деркаченко, Тимош Шкарупа, Артюх Тищенко, Грицько Жилка, Іван Новак, Фесько
Кравченко, Савка Луценко, Семен Коминенко, Ничипір Несвиський, Михайло Марченко,
Данило Куриченко, Васько Нелипенко, Тимош Воскреченко, Демко Белащенко, Васько
Гарасименко, Фесько Зошенко, Яцько Бущаненко, Пилип Скобличенко, Гаврило Бущаненко, Кіндрат Диравенко, Пархом Туценко, Васько Приставченко Семен Мелещенко, Борис Рипка, Іван Шушмиренко, Ярмола Виремченко, Ігнат Дубенко, Демид Біланенко, Богдан Недбайло, Васько Дроб’язка, Ілля
Матюшенко, Васько Сулименко, Ясько Дьогтяренко, Каленик Новаченко, Яцько
Почухлий, Грицько Кожушко, Левко Дерманик, Петро Рижий, Данило Максименко, Іванець
Писарик, Степан Матюшенко, Іван Медушевський, Іван Юхненко, Юхим Сулименко,
Лаврін Щербина, Іван Вихтор, Іван Уласенко, Борис Сенюкович, Лаврін Олещенко,
Роман Бондаренко, Васько Біланенко, Пилип Китаченко, Хилько Уласенко, Олексій
Сакий, Данило Уласенко, Тишко Фещенко, Тимуш Триненко, Матвій Гайдученко, Клим Глущенко, Філон Маленький, Остап Пінчук, Іван Сушко, Павло Ковтун, Лук’ян Мощенко.
Майже всі вони, з певними часовими видозмінами, присутні на наших теренах і нині.
Газета «Зоря Полісся», 4
вересня 2020 р.