Наш
краянин Олександр Катеринич віднайшов у старому родинному альбомі світлини
свого прапрадіда Василя Марковича Федоренка (частина з них, до речі, зроблена у
знаній колись радомишльській «Художній фотографії В.Гржибовського»).
Свого часу від прабабусі Олександр дещо чув про нього. Вона зокрема розповідала, що її батько мовби працював волосним писарем в Радомишлі, хоча сам походив із Заболотя. Відомо також, що був мобілізований на Першу світову війну, воював у районі Рівного. Після революції 1917-го демобілізувався. Начебто був «почетным гражданином». Прабабуся згадувала, що всім селом до нього йшли люди, як до «грамотного», щоби пояснив, як народ буде жити без царя.
Василь
Федоренко під час перебування у війську.
Дружину
Василя Марковича звали Аліна Семенівна, у дівоцтві вона була Соболевською. А ще
мав прапрадід брата, котрий учителював у Заболоті…
Родина
В.Федоренка.
Звичайно, спогади, що передавалися
від одного нащадка іншому, не завжди можуть достовірно відтворити давні події
або факти. Проте інформація, надана Олександром, доволі цікава і таки має
документальні підтвердження.
Передусім слід зазначити, що у
переписних реєстрах 1897 року в родині заболотських селян Марка Михайловича і
його дружини Юхимії Василівни було означено четверо дітей: три сини і донька.
Настарший – 26-річний Трохим (на час перепису він був одруженим і мав сина),
наймолодша – 9-річна Дарина. А між ними – 17-річний Василь і 14-річний Пилип.
Середульші на ту пору навчалися у Заболотській второкласній школі. У просторіччі
її називали учительською, адже цей заклад готував вчителів для шкіл грамоти і
церковно-парафіяльних. Згодом обоє в ній працювали.
Брати Трохим
і Пилип Федоренки.
Колишній
випускник Заболотської педшколи (так вона іменувалась після приходу до влади
більшовиків) Олексій Смольський згадував з-поміж своїх шкільних учителів Пилипа
Марковича Федоренка, а серед персоналу школи він називає також діловода й
обліковця Василя Марковича Федоренка.
Стосовно можливої волосної
діяльності Василя Федоренка, то у Радомишлі він її здійснювати не міг, бо
волосних установ у місті, що було центром повіту і до жодного волосного поділу
стосунку не мало, просто не існувало. Найближчі волосні центри містилися у
Вишевичах, Кичкирях, Потіївці (цій волості підпорядкувалося село Заболоть),
Малині.
Проте у 1919 році, коли справжніми
володарями багатьох волостей ставали українські повстанські загони, більшовики
«з міркувань безпеки» перенесли центр колишньої Потіївської волості з Обліток
до Заболотя.
Пилип Маркович Федоренко, крім того,
увійшов до історичного літопису села своєю участю у подіях першої російської
революції. У 1906 році, коли заболотські селяни постали проти поміщицької
сваволі, саме він закликав їх до непокори. У ту пору він учителював у селі
Заруддя Розважівської волості, і пристав до нелегальної Спілки сільських учителів Радомисльського повіту. У Спілці він мав псевдо «Притика». Ця
організація вважалась імперською владою незаконною, і її учасників 1906-го
заарештували. За вироком суду Пилип Федоренко отримав шість місяців тюрми.
За словами Олександра Катеринича, до
встановлення радянської влади Василь Маркович не дожив, оскільки з війни
повернувся з туберкульозом. Поховали його нібито в Заболоті, але вже під час
Другої світової місце захоронення було розбомблене, відтак залишилося
невідомим.
Відсутні відомості й про подальший життєвий шлях Пилипа Марковича. А от Аліна Семенівна тимчасом похована в Малині.
Між тим, у переписних аркушах 1897
року вказано родину Захара Михайловича Федоренка – брата Марка Михайловича, у
якій теж означено чотирьох дітей (двоє синів і дві доньки)...
Не оминула рід заболотських
Федоренків і сучасна російсько-українська війна. Загинув на ній, захищаючи від
ворога рідну Україну, Віктор Володимирович Федоренко (1972-2024).
Воїн-захисник
України Віктор Федоренко.
Газета «Зоря Полісся», 13 червня 2025 р.