До численних
перекладів творів геніального німецького поета Генріха Гейне, виконаних
такими видатними майстрами слова як Леся Українка. Максим Рильський, додала
своїх спроб й інша наша землячка — Хільда Антон, що мешкає нині в Житомирі. І
це, певно, не випадково. Адже таких як вона знавців німецької мови і
літератури в нашому краї одиниці.
А захопилась Хільда
Ельмарівна творчістю Гейне, коли в далеких 1950-х після закінчення
Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка викладала німецьку мову.
Вона зачитувалась його поезіями мовою оригіналу, декламувала напам'ять, прагнучи
якомога наочніше явити світ тієї самобутності своїм учням. Спробувала відтворювати
ті виношені серцем рядки й українською, яку також поглиблено вивчала. Саме в
мові Великого Кобзаря естонка Хільда Антон «вбачала найбагатші можливості» для
художньо-вартісної передачі наснажливої гейнівської ліри.
Захоплення
філологією і літературою прийшло до неї не відразу. Бо, скажімо, у далекому
1940-му випускниця-відмінниця Радомишльської 1-ї середньої школи ім. Тараса Шевченка
мріяла стати хіміком, щоби підкоряти таємниці природи. Але здійснення тих задумів
перервала війна, додавши на юні дівочі плечі безліч випробувань.
На її очах у липні
сорок першого від вибуху ворожого снаряду загинула мати Анна Яківна, яка поспішала
на поміч пораненим нашим воїнам. А за два роки не стало й батька Ельмара Густавовича.
Хільда, вісімнадцятирічна юнка, влаштувавшись медсестрою в Радомишльську лікарню,
без вагань увійшла до складу підпільної групи, врятувавши життя багатьом нашим патріотам.
Після визволення
Радомишля від загарбників разом із медсанбатом дівчина рушила на фронт...
По війні більше
тридцяти літ вона викладала німецьку мову. Спочатку в Ужгородському університеті,
згодом у Житомирі — в інститутах іноземних мов, педагогічному,
сільськогосподарському.
Нині Хільда
Ельмарівна вже прабабуся, і відмірює свої чергові дати та ювілеї. А на її столі — незмінний
«готичний томик» улюбленого німецького поета.
Нижче наведено один з віршів Генріха Гейне з її доробку, що їх перекладачка подала в супроводі
окрилених слів самого поета: «Народженому таврувати невмирущим сміхом усе
мерзенне й віджиле, безглузде, фальшиве й сміхотворне, мені дано від природи
відчувати також високе, захоплюватися великим і славити живе».
У співавторстві
з Ігорем ЛІБЕРДОЮ.
О, якби ви
й серце мали...
Фраки чорнії, манжети.
Ще й тонких мережив хмари..
Ніжні речі та обійми...
О,
якби ви й серце мали!
Серце
в грудях і любові,
Теплої
любові пломінь...
Вбивчу
трутизну облуди
Не
схова єлейний гомін.
В гори
хочу я піднятись.
Де
стоять хатинки бідні:
Дихати
там вільно грудям,
Там
гуляє вітер вільний.
В
гори хочу я піднятись.
Де
шумлять стрімкі ялини,
Птах
співа, струмки шепочуть,
Гордо
мчать легкі хмарини.
Прощавайте
ж ви, панове,
Пишні
зали, пишні дами!
В гори
хочу я піднятись
І
сміятись там над вами.
Газета
«Зоря Полісся», 27 серпня 1997 р.
