Ця світлина, що
зберігається в Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г.С.Пшеничного,
вміщена на обкладинці наукової монографії «Українська інтелігенція та геноцид. Боротьба
за історію, мову і культуру в 1920-1930-х роках». Готує її до друку професорка
кафедри історії Каліфорнійського штатового університету у Фресно (США) Вікторія
Малько. В цьому закладі вона, крім того, є координаторкою вивчення Голодомору в
Україні, присвятивши означеній тематиці ряд наукових праць. У новому трактаті історик
досліджує зокрема роль учителів у голодні роки.
Відтак на фото,
зробленому в 1934 році, – вчителі і члени учкому (учнівського комітету – така
форма самоврядування школярів активно впроваджувалась у 1920-30-х роках)
Радомисльської школи №1 (нині ліцей №1 ім. Т.Г.Шевченка). Дослідниця надіслала його до краєзнавчого музею
Радомишля, сподіваючись, що, можливо, за допомогою сучасних радомишлян вдасться
встановити імена вчителів та учнів, зображених на знімку, дізнатися, як
склалися їхні подальші долі.
Маловірогідно,
що хтось із них ще є сущим на цьому світі. Адже тодішнім школярам, не кажучи
вже про вчителів, нині б за віком було близько ста літ і більше. Втім, хтозна,
ймовірно, таке фото було у родинних альбомах когось із нащадків, тих, хто на
світлині, і вони упізнають своїх рідних. Тож пропонуємо краянам уважно придивитися до цих
облич.
Слід зазначити,
що у 1934-му школа №1 саме почала відлік третього десятиліття свого літопису.
Заснований цей заклад у 1913 році як міське однокласне чотирикомплектне
училище.
У 1920-1934 рр.
школа була семирічною трудовою, затим стала середньою. Знімок, власне, й датовано
1934 роком. Перший випуск середньої школи відбувся у 1938 році.
У 1924-му школі
було присвоєне ім’я Т.Г.Шевченка, а на подвір’ї закладу учні та вчителі гуртом
спорудили пам’ятник з погруддям Кобзареві роботи скульптора Бредта. Біля нього
й зроблено подану світлину.
Оглядаючи фото двох перших випусків середньої школи (1938, 1939 рр.), що представлені в музеї історії закладу, є змога спробувати визначити когось із учкомівців та їхніх наставників.
Принаймні двоє вчителів (вони сидять з-поміж учнів у другому ряду) мають схожість з О.Майківською та завпедом О.Шкляруком. Відомо, що Олексій Андрійович Шклярук був родом з Коростишева, воював танкістом на фронтах Другої світової, нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня і медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Закінчив війну старшим лейтенантом. Разом з тим у вчителеві-чоловікові проглядаються подібні риси і з фізруком Р.Молодиком (він, щоправда, довго в школі вірогідно не викладав).
У 1939 році
закінчила школу знана згодом освітянка, а також учасниця підпільного руху опору
під час нацистської окупації Дар’я Ткаченко (в дівоцтві – Коноваленко). Дівчина, схожа на неї, – третя зліва в
першому ряду.
Між тим, у
своїх спогадах про голодні 1932-33-й роки Дар’я Михайлівна розповідала про те, як ловили в річці «ракушок»-мідій,
котрих смажили. Її мама торгувала на базарі городиною, прала білизну
військовослужбовцям, що розраховувалися хлібом. Отак і рятувалися, і в родині,
на щастя, ніхто не постраждав. Хоча померлих від голоду бачити довелося. Якось
на її очах посеред вулиці помер хлопчина, що, геть виснажений, вже ледве йшов…
Іще серед
тогорічних випускників – носії прізвищ, що дотепер поширені на наших теренах,
як то: Дащенко, Добровольська, Йовенко, Кузьменко, Лагутенко, Литвиненко, Максименко,
Марченко, Науменко, Огороднійчук, Охріменко, Пустовойт, Рибачок, Роговченко,
Соболевський, Стеценко, Хоменко, Штирмер, Янович. Може, розпізнають своїх пра-,
а то й пра-пра- нащадки…
А вам не
видаються знайомими ці обличчя та постаті?
