29 січня 2003 року у Радомишлі вперше було
вшановано пам’ять героїв
Крутянського бою.
Ініціаторами жалобного заходу стали активісти
міського осередку Всеукраїнського Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, що
утворилося й почало свою діяльність у липні 2002-го.
А вже до наступної річниці Крутянської трагедії у Радомишлі біля пам’ятника Кобзареві було закладено меморіальну гранітну плиту
«Борцям за волю України» зі сподіваннями на спорудження на цьому місці обеліска
чи іншого пам’ятного знака.
Пам’ятний знак борцям за волю України.
Таким побачив
майбутній меморіал архітектор Юрій Молодико.
Відтак цей сквер став місцем ушанування усіх
величних та трагічних подій боротьби українців за свою волю та незалежність,
ушанування звитяжців і жертв цієї боротьби, у числі яких і Герої Крутів.
Коли мова заходить про обставини трагічного бою
під Крутами, нерідко доводиться чути, що, мовляв, безвусих юнаків кинули на
поталу добре озброєному й вишколеному ворогові, що мав до того ж значну чисельну
перевагу. Але промовисті аналогії із сучасністю переконливо проглядаються хоча
б з огляду на події Помаранчевої революції. Адже головною рушійною силою
Помаранчевого Майдану теж була молодь – ровесники героїв Крут, яких ніхто на
Майдан силоміць не відправляв. Навпаки, і це я можу підтвердити, як батько
трьох синів, котрі з власної волі, з власного сумління самотужки вирушали і
добиралися до буремного столичного Майдану. І коли лунали запопадливі
виголошування, як можна дітей посилати на Майдан у холод і через небезпеку
провокацій, мій син, чуючи таке, відказував: «Коли брати до армії і давати до
рук вісімнадцятирічних юнаків зброю, - то ми не діти, а тут чомусь за нас так турбуються…»
Мабуть, такими ж патріотичними почуттями й поривами
керувалися юні гімназисти та студенти, що у січні 1918-го стали на захист
проголошеної української державності від
російсько-більшовицького агресора на станції Крути. Холодної зимової пори, яка
так само лютувала й під час Майдану. Бо, як це не парадоксально, але на відміну
від старших, котрі, здавалося б, уже,
нібито, й пожили на цьому світі вдосталь і можуть менше триматися за життя,
молодь завдяки юнацькому максималізмові більше здатна до самопожертви. Це
довели герої Крутів, це доводять сучасні юнаки та дівчата на революційних
Майданах.
Слава нашій молоді і слава Україні!
З
радіопередачі «Студії «Радомишль», 27 січня 2005 р.
КРУТИ
(триптих)
Як триста воїнів-спартанців,
Проти ворожої орди
Їх кілька сотень стало вранці
Закрити Київ від біди.
Хоч сили все ж були нерівні,
У ту пекельну круговерть
Не думали про славу й гривні,
Стояли мужньо і на смерть.
А ворог шаленів від люті,
І тисячами сунув й пер.
І гинули герої Крутів
В бою. А хто від ран помер.
Когось добили тут багнетом,
Коли почули, що ожив.
А хтось упав під кулеметом,
Що без жалю дітей косив.
Були вони безвусі й юні,
В думках летіли до матусь,
Та обірвались серця струни,
І кожен другий не вернувсь.
Полите кров’ю поле бою...
Їм доля випала така.
Про подвиг молодих героїв
Нам пам’ятать крізь всі
віка!
*
* *
Зрозумійте мене, моя нене,
І пишайтеся сином своїм:
В бій я йду, молодий і зелений,
За Вкраїну і рідний свій дім.
Що б не сталося, матінко, знаю:
Треба ворога нам зупинить.
Я до Вас у думках поринаю,
Може, в мене й остання ця мить...
Ви пробачте мені, мамо моя,
Що віщує Вам доля біду.
Не залишу я це поле бою,
Хоч і голову тут покладу.
Ви простіть мене, мила матусю,
Що зоставлю Вам біль і журу.
Я додому вже не повернуся,
У бою – чи загину, чи вмру.
Пам’ятайте мене, моя
рідна,
Бо нащадків у мене нема.
Та лишаю на світі слід гідний –
Я за волю поліг не дарма!..
* * *
Як осягнуть і як збагнути
Крізь морок лжі і забуття,
У чому ваша драма, Крути,
І в чому приклад для життя?
Одвічне: бути чи не бути,
В січневий холод й заметіль...
То в чому ваша слава, Крути,
І в чому ваш нестерпний біль?
Сьогодні вже гримлять салюти
І вояки карбують крок.
Так в чому ваша велич, Крути,
І в чому ваш гіркий урок?
Ні, неможливо це забути,
Як гинуть хлопці молоді.
Бо символ волі й честі – Крути,
І в сьогоденні, і тоді.
Запам’ятають хай нащадки
Не задля величі й краси:
Свободу треба захищати
У всі віки і всі часи!
Газета
«Зоря Полісся», 27 січня 2012 р.
