Позбуваючись національних ознак

 

У батьків Людмили Зозулі, що походить з Кримка, зберігається світлина учнів та вчителів місцевої школи, датована 10 червня 1935 року. Вона перейшла до родини від бабусі Мирослави, як розповіла пані Людмила.

 

Це другий шкільний випуск – зазначає напис угорі. Він зроблений польською мовою: «II-gi wypusk absolwentow Krymeckiei n/s szkoly». І не випадково, адже на ту пору Кримоцька школа була польськомовною, позаяк заснована у 1922 році Кримоцька сільрада належала до державного реєстру територіально-адміністративних утворень національних менших. Тоді комуністична влада таким чином намагалася схилити їхні осередки на свій бік. За відомостями 1924 року тут проживало 1375 поляків.

Польський статус школи підтверджує Валентина Чудновська, посилаючись на розповіді своєї бабусі. Далебі, зважаючи на радянські «реалії», згадувала вона про це коротко й не надто охоче. Сьогоднішні мешканці Кримка тим часом розповідають, що польським словам їх навчали саме бабусі й дідусі, зберігаючи й передаючи нащадками отой шкільний набуток.

Хто і ким були випускники 1935-го з цього фото, встановити не вдалося. Наразі достеменно відомо, що невеличкого зросту дівчина у світлій блузі у верхньому ряду – якраз «бабця Мирося».

Водночас Валентина Бернацька пригадує, що подібна фотокартка була у її свекрів. Ймовірно, на ній сфотографований хтось із їхнього роду. За її припущеннями, це міг бути крайній зліва хлопчина, що схожий на свекра. Втім за віком він у 1935-му на випускника не тягнув.

Також вдалося точно визначити тільки двох з учителів.

Четвертий зліва в середньому ряду – директор закладу Антон Титович Смольський. Про нього відомо, що уроджений 1909 р. в Житомирі, за національністю поляк. Закінчив Заболотську педагогічну школу. Мав дружину-вчительку Марію Іллівну (можливо, вона на цій світлині).

По ліву руку від директора – вчитель Олексій Андрійович Шклярук. Одначе вдалося з’ясувати, що у 1933-му і в наступні роки він працював у Радомишльській школі №1 ім.Т.Шевченка. Зокрема на випускній шкільній фотографії 1937-38 навчального року, що зберігається в музеї закладу, означений як лектор, а вже в наступному році став шкільним завпедом. Був родом з Коростишева, воював танкістом на фронтах Другої світової, нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня і медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Закінчив війну старшим лейтенантом.

З розгортанням колективізації національну автономізацію в Україні скасували. Ба більше – саме на національні осередки комуністична влада спрямувала потужні каральні репресії 1930-х.

Дослідниця Кримоцької минувшини Станіслава Горай оповідає, що, за словами її бабусі Юзі, десь у 1935-37 роках восени приїхали в школу «люди» з району чи й вище, вилучили польські книги-підручники, привезли натомість українські та російські і все: польська національна школа була ліквідована. Разом з учителями.

7 серпня 1937-го заарештували вчителя Пантелеймона Григоровича Павлишина, якому інкримінували «шпигунство на користь Польщі». Через два місяці його розстріляли в Житомирі. Така ж трагічна доля спіткала А.Смольського та Євгена Феліксовича Годзинського, обвинувачених в антирадянській агітації і розстріляних 30 жовтня. На 10 років таборів засудили Івана Йосиповича Войцехівського. У 1946-му репресивна система ув’язнила на восьмирічний термін Василя Сергійовича Сіренка. Вірогідно, вони теж можуть бути на цій світлині…

Система, що будувала «світле майбутнє» з єдиною історичною спільнотою, у такий спосіб позбувалась будь-яких національних ознак.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 2 лютого 2024 р.

 

Добрі паростки 1993-го

 

Після фінансово-економічного зубожіння 1989-1992 років 1993-й подарував українцям нарешті невелику надію на зрушення у кращий бік. Відчули їх і на Радомишльщині.

Попри те, що продовжилося падіння промислового виробництва (його обсяги за рік скоротилися на 16 відсотків), мали місце й певні позитивні тенденції. Зокрема на пивоварному заводі стала до ладу нова лінія розливу, що дала змогу вдвічі подвоїти обсяги виробленої продукції. Це ще, до слова, було за 10 років до уведення в дію першої черги сучасного ПБК «Радомишль». На льонозаводі, машинобудівному і в лісгоспі почалося впровадження комп’ютерної техніки.

Машинобудівники, до того ж, розробили й підготували для  виробництва нову лісотрелювальну машину. Хоча під кінець року завод змушений був зупинитися. Сподіваннями на подолання кризи стала приватизація підприємства трудовим колективом. До речі, перша в районі (разом зі швейною фабрикою).

Додалась до приватизованого списку й міська рембуддільниця, що була викуплена товариством «Червона рута» і під новою вивіскою взяла доволі обнадійливий новий старт.

Будівельна галузь, слід сказати, завжди вважалась мірилом поступального виробничого руху. І, як би не було складно, в 1993-му було збудовано нову школу, дитсадок та ще шість закладів соцкультпобуту в Краснобірці, житлові будинки  в Радомишлі та десяти селах, упорядковано 30 кілометрів доріг у ряді сіл, в місті відкрились дитяча поліклініка.

Чи не найвагомішим будівельним підсумком року стало підведення до міста магістрального газопроводу, що слугував потужним кроком до подолання енергетичної та сировинної кризи. Мав прислужитися цьому ще один широко рекламований об’єкт, який, щоправда, не був зреалізований і дістав згодом означення, як нині кажуть, піарного. Йдеться про тролейбусну лінію Радомишль – Ірша, що активно лобіювалася й на владному рівні, але результату так і не дала.

Канув у Лєту й інший тогочасний «горебуд» – завод картоплепродуктів, що його згодом пробували перетворити на інше підприємство, але теж без особливого успіху.

Освоїли тогоріч наші сільгоспвиробники вирощування цукрових буряків. Загалом непогані врожаї зібрали аграрники, але потім зіткнулися з проблемами реалізації вирощеного. Власне, наштовхнулися на це й промисловці, усвідомивши, врешті, що торгівля – важливий двигун економіки, особливо в умовах ринку.

Тим часом, саме у 1993 році почалися зміни у торговельній сфері. Зважаючи на означені вище труднощі зі збутом продукції, власні магазини відкрили льонозавод, пивзавод. В управлінні осушувальних систем запрацював державний магазин робітничого постачання. Долучилась до торговельної діяльності «Червона рута».

Якраз тоді в 1993-му в Радомишлі почали з’являтися перші паростки приватної підприємницької торгівлі, що помітно різнилася від колишньої «радянської» і за товарним наповненням, і за культурою обслуговування. Серед піонерів у цій царині був невеличкий магазин «Спектр» (на світлині), що відкрився у будівлі готелю і торгував канцтоварами, галантереєю та іншим подібним крамом. Він швидко завоював прихильність покупців. І хоча не все в його діяльності сталося, як гадалося, бо першопроходцям завжди важко, та це був добрий приклад для наслідування.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 2 лютого 2024 р.