Російська
військова агресія в Україну нині знову зробила наших співгромадян обізнаними з
різноманітними видами озброєнь, переліками яких рясніють повідомлення з зони
бойових дій на Донбасі. Поруч із сучасними смертоносними системами залпового
вогню несуть небезпечну загрозу і воїнам, і мирним мешканцям й інші не менш
страшні зразки важкої зброї. З-поміж них - міномети, балістичні й стрілецькі
характеристики яких, поєднані з високою точністю й потужністю стрільби, зробили
їх незамінними для ураження цілей, що в силу рельєфу місцевості чи інших
природних або штучних перешкод є невразливими для прямих обстрілів.
Значний
внесок у виробництво цих «гармат для навісної стрільби», що з’явилися на
початку ХХ століття й, удосконалюючись, знайшли широке застосування у пору
Першої і Другої світових та інших локальних воєн, зробив радомишлянин Сергій
ГУСОВСЬКИЙ – знаний інженер і організатор виробництва.
У
1908 році у Радомислі відкрилась чоловіча гімназія, що стала провідним
навчальним закладом і міста, і повіту.
Як
згадував випускник гімназії 1919 року Микола Осадчий, у 1914 році в гімназії
з’явилась посада інспектора (помічника директора). Працював інспектором молодий
учитель російської мови і літератури Володимир Гусовський.
22
лютого 1915 року у Радомислі в родині Гусовських народився син Сергій.
Дитинство його припало на буремні роки революційних і військових потрясінь. На
цьому тлі рік 1919-й став останнім в нетривалій історії радомишльської
гімназії. Заклад було перепрофільовано, а педагоги, що залишилися у
розбурханому лихоліттями місті, змушені
були працевлаштовуватися в інших освітніх установах або виїздити. Гусовські
врешті переїхали до Веприна, де у місцевій школі Володимир Іванович почав
учителювати. Цю школу й закінчив Сергій. У Вепринському колгоспі в 15–річному
віці він дістав перший трудовий гарт, вступивши потому до машинобудівного
робітфаку, а опісля – до Київської політехніки.
На
відміну від батька сина вабили точні науки, бо зарані він виявив технічне
мислення, вирізнявся гарною пам’яттю, здатністю до конструювання.
У
1938 році дипломований інженер-механік дістав призначення на знаний столичний
завод «Арсенал», що, підтверджуючи свою назву, спеціалізувався на виробництві й
ремонті різноманітного озброєння. На цьому підприємстві Сергій Гусовський
пройшов шлях від рядового інженера до керівника. Вже у перші три роки своєї
роботи молодий фахівець швидко подолав щаблі начальника сектору, начальника
зміни, помічника і заступника начальника цеху.
Після нападу гітлерівської Німеччини на
СРСР він бере активну участь у демонтажі обладнання й підготовці заводу до
евакуації. Очоливши один з ешелонів, Гусовський вирушив з ним у російське місто
Воткінськ, що в Приураллі. А на місці призначення за три дні 2500 працівників,
які прибули з ним, увели в дію механічний цех, що під орудою Сергія Гусовського
почав давати озброєння фронтові.
Але
військо потребувало суттєво якісніших і потужніших зразків зброї. У 1942 році у
Коломні було створено Спеціальне конструкторське бюро гладкоствольної
артилерії, що спеціалізувалося на розробці й удосконаленні мінометів. До роботи
в ньому було залучено й Гусовського. Через рік він став Головним інженером СКБ.
Розроблений і в стислі терміни запущений у виробництво 160-мм міномет М-160
став найпотужнішим мінометом не лише в арсеналі Червоної Армії, а й узагалі
Другої Світової війни. Згодом було впроваджено ще більш потужний 240-мм
міномет М-240.
Вагомий внесок Сергія Гусовського у їх
виготовлення було відзначено двома орденами Червоної Зірки.
У 1949 році уже досвідчений інженер і
організатор виробництва повертається до Києва на рідний «Арсенал». На
підприємстві починається суттєве перепрофілювання на нові військово-технічні
орієнтири. Тут запроваджують розробку і виготовлення оптичних,
оптико-механічних і оптико-електронних приладів для авіаційної та
ракетно-космічної техніки.
В
різні роки Сергій Володимирович працював на «Арсеналі» начальником цеху,
лабораторії, виробничого відділу, заступником головного інженера з підготовки
виробництва, заступником начальника, начальником Центрального конструкторського
бюро підприємства. У 1966 році його призначили директором заводу (з 1975 р. –
генеральний директор).
Підприємство
по праву вважалось одним з провідних в оборонній галузі та оптичному і
оптико-електронному приладобудуванні зокрема. Під керівництвом С.Гусовського
тут успішно створюються прицільні комплекси для балістичних ракет,
ракетно-космічні прилади, інфрачервоні головки самонаведення для авіаційних
ракет і переносних зенітних комплексів, навігаційні та топографічні пристрої.
Вироби
арсенальців не проминули жодного космічного старту, зробленого в СРСР, вони
зробили вагомий внесок у втілення таких ракетних систем, як «Інтеркосмос»,
«Енергія», «Циклон», «Протон», «Зеніт», «Тополь», «Воєвода» («Сатана»). На
«Арсеналі» випускалися приціли для авіації, в тому числі автоматичні для
кулеметно-гарматного озброєння і бомбометання, які встановлювалися на літаках
«Міг», «Су», військових гелікоптерах, а також апаратура для військово-морських
суден та ін.
За
спогадами тих, хто з ним працював, Сергій Володимирович був вольовою людиною,
вмів досягати поставленої мети, організувати колектив на виконання поставлених
завдань, застосовуючи у керівництві важелі, які за сучасною термінологією
називають системним підходом. Колег і підлеглих приваблювали в ньому щирість і
дружелюбність, надзвичайна ерудиція та інтуїція. Коли у когось щось не
виходило, він, як кажуть, не вдавався до розносів, а прагнув розібратися й
допомогти.
Громадський
авторитет Сергія Гусовського підтверджувало його неодноразове обрання депутатом
Київради і Верховної Ради УРСР.
За
видатний внесок у розробку і освоєння нової техніки та вмілу організаторську
роботу С.В.Гусовський був удостоєний Державної (1970) та Ленінської (1982)
премій, нагороджений трьома орденами Леніна, медалями. У 1975 році йому було
присвоєне звання Героя Соціалістичної праці.
Пішов
з життя талановитий конструктор і організатор виробництва після тяжкої тривалої
хвороби 30 жовтня 1983 року. Поховали Сергія Володимировича Гусовського на
Байковому кладовищі в Києві. У столиці та Радомишлі його ім’я увічнено в назвах
вулиць.
Газета «Зоря Полісся», 20 лютого 2015 р.
