Школяр, завдяки якому про Радомишль дізнався археологічний світ

У жовтні 1956 року в Радомишлі трапилась резонансна подія. Тут було відкрито Радомишльську стоянку первісної людини, що увійшла до переліку значних археологічних відкриттів. А першовідкривачами пам’ятки стали… учні міської школи №1, котрі того дня допомагали місцевому колгоспові кагатувати овочі.

Один з них – радомишлянин Ігор ОСАДЧИЙ – у той  пам’ятний жовтневий день 1956-го був у гурті школярів, які працювали на колгоспному полі, і мав прямий стосунок до означених подій. Адже безпосередньо став причетним до відкриття стоянки. Про те, як саме це відбулося, – як мовиться, з перших вуст.

– Я тоді навчався у восьмому класі, – розповідає Ігор Миколайович. – Того дня група школярів, до яких входив і я, працювала в місцевому колгоспі. До речі, у ті повоєнні роки упродовж вересня та до середини жовтня учні старших, а то й молодших класів, зазвичай працювали в колгоспах. Чоловіків було мало, на роботах у господарствах були зайняті переважно жінки, тож на допомогу приходили школярі. Ми збирали яблука, обривали хміль, піднімали льон.

В той день хлопців-старшокласників послали копати траншею під моркву, а дівчат – на обривання хмелю. Пригадується, довго визначали місце під кагат, голова колгоспу з бригадиром про щось сперечалися. Врешті обрали невелике підвищення. Кожному дали лопату, розставили нас і – до роботи.

Копали не глибоко, десь на сантиметрів 60-70. З нами було двоє вчителів – Іван Максимович Галушко і Аркадій Іванович Устинов.

Копаємо собі неквапом.

Раптом мій заступ на щось наштовхнувся в землі. Ще раз копнув… Бачу – якась біла кістка. Гукаю Галушка: «Іване Максимовичу, подивіться, тут щось є…»

Той у відповідь: «Осадчий, не копай більше, там може бути міна!..»

Але ж наше покоління, яке тепер називають дітьми війни, добре знало, що ні міни, ні гранати, ні снаряди ніколи не фарбують у білий колір. Тож тихенько дістаю цю кістку, показую вчителю.

«Це, – каже, – або коняча, або коров’яча, викинь її».

Але тут якраз підійшов Устинов, вчитель географії. Він, до слова, згодом переїхав до Києва, де певний час працював інспектором шкіл Київського МіськВНО.

«Ні, – відказує, – з цим треба розібратися».

Втрутився в розмову й бригадир. Врешті роботи зупинили, кістку забрали в школу, про знахідку повідомили в Житомирський краєзнавчий музей. Отак воно все й почалося…

І вже наступного року до міста над Тетеревом прибула археологічна експедиція на чолі із заступником директора Інституту археології І.Г.Шовкоплясом (згодом він очолив цей заклад). І невдовзі стало відомо про визначне археологічне відкриття – Радомишльську стоянку доби пізнього палеоліту, котра увійшла до різноманітних енциклопедій, історичних довідників, підручників, науково-дослідницьких праць.

Аудіорозповідь.

Радіопередача «Студії «Радомишль», 3 жовтня 2006 р.

Газета «Зоря Полісся», 17 квітня 2020 р.