Коли вперше побачив у небі цю дивну
крилату машину, що мов реліктовий чудернацький птах кружляла над полем, чомусь
спав мені на думку анекдот про чукчу, котрий називав літака залізною птицею,
вертольота — залізною дзиґою. Доісторична аналогія напросилась сама по собі. А
як же, подумалося, справді назвати цей літальний пристрій, що гуркотів і
водночас парив у височині?..
Спочатку це було в дивину городянам.
Нині вони вже
звикли до цих польотів і залюбки пояснюють цікавим, котрі вперше спостерігали за
таким явищем:
– Це наш Володька Кукса літає на
своєму дельтаплані...
Коли я обговорював з Володимиром
місце зустрічі, аби докладніше дізнатись про його захоплення, він жартома
запропонував:
– Запрошую у небо!
Щоправда, потім, ніби вибачившись,
пояснив, що машина його не розрахована на перевезення пасажирів, так що скласти
йому компанію можна лише осідлавши такого ж апарата.
А назва йому, до речі, мотодельтаплан.
Від звичайного дельтаплана, з яким наші краяни, певно, більш знайомі, він
різниться хіба що доданим двигуном, який дає змогу рухатися у будь-якому
напрямку, а не лише у повітряних потоках.
...Небо захоплювало Володю Куксу з
дитинства. І колись уперше випробувавши відчуття польоту, він уже марив ним. А
що був обізнаний із технікою, адже добре знаний у районі як водій автопідприємства,
всерйоз замислив скласти собі літальний пристрій. Коли ж натрапив на креслення
мотодельтаплана, ота рожева мрія почала ставати реальністю. Згодом він побував
на зльоті дельтапланеристів у Ризі, де додалося знань, навичків для
вдосконалення крилатої машини.
Принагідно познайомився Володимир з
однодумцями, такими ж захопленими небом людьми. Їх об’єднав аероклуб, що діє на
аеродромі в Старосільцях сусіднього Коростишівського району. Є в цих
ентузіастів чимало цікавих планів, як приносити користь, скажімо,
сільгосппідприємствам, обробляючи посіви та ін. Щоправда, нинішня скрута тут є
серйозним чинником. Бо просто так не надто налітаєшся: пальне – річ дорога.
Були хлопцям запрошення на свята
міст у райцентри, де вони кружляли під час святкових дійств, скидаючи згори
різнобарвні листівки-вітання. Щоправда, у Радомишлі свого часу здійснити такий
задум завадила негода. А потім такі заходи теж стали не по кишені.
Про технічні можливості свого
мотодельтаплана Кукса може розповідати годинами. Втім апарат цей і справді навдивовижу
ефективний. Однієї заправки може вистачити до чотирьохсот кілометрів.
Конструкція є й надзвичайно надійною на випадок можливих поламок. Якщо
відмовить двигун, апарат плавно спланерує на посадку як звичайний дельтаплан.
– А чи траплялося щось подібне? — цікавлюсь.
– Та було якось... На злеті поблизу
нашого ставу виникла несподівана поламка, то спланерував у воду. Але нічого,
обсушився і полетів собі далі...
Проте навіть за умов надійності
мотопланеристи мають уникати польотів над великими містами.
– А як же тоді щодо лаврів
легендарного Руста? — жартома запитав свого співрозмовника (пригадуєте авантюру
18-річного німецького спортивного льотчика Матіаса Руста, який, непомітно
прослизнувши через радянську ППО, 25 травня
1987 року приземлився на Красній площі в Москві).
– Бензину не вистачить, хоча такий
політ здійснити не так уже й важко!..
І Володимир Кукса знову й знову
розповідає про свій пристрій, про небо, що так манить його своєю неосяжністю.
А коли згодом його мотодельтаплан
планерував понад Тетеревом, хлопчаки, що купалися, мчали услід крилатій машині
із радісними і захопленими вигуками. Може, навздогін і за своєю мрією?
Газета «Зоря Полісся», 11
червня 1997 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар