«Саме цим зробити собі пам’ятник…»

У 1854 році вийшов друком фольклорний збірник «Народные южнорусские песни». Упорядкував і видав його етнограф, фольклорист, поет, професор Київського університету Амвросій Метлинський. До збірника увійшли українські народні пісні, зібрані переважно на Полтавщині, Чернігівщині, Волині та Київщині. Особливий інтерес для наших краян викликає те, що широко представлена в цьому виданні фольклорна спадщина Радомисльського повіту – колискові, весільні, веснянкові, купальські, обрядові, повчальні, побутові, козацькі, жартівливі та інші пісенні твори. Загалом їх тут налічується 57. З-поміж видрукованих пісень з Київської губернії (втім як і сусідньої Волинської) радомишльських зібрано найбільше. Слід зазначити, що з теперішньої Житомирської області подано також народні піснеспіви з Овруча та Житомира.

Тож честь і хвала А.Метлинському за вагомий внесок у дослідження прадавнього пісенного фольклору нашого краю. Втім він збирав його не сам. У передмові до видання упорядник висловлює слова вдячності за сприяння М.Білозерському, М.Маркович, С.Носу, С.Метлинському і навіть самому М.Гоголю.

Хто ж і з них міг посприяти появі у виданні фольклорних перлин Радомишльщини?

Микола Білозерський народився на Чернігівщині, де жив, працював і вів етнографічні пошуки.  Микола Гоголь, звісно (це зазначає й А.Метлинський), записав свій доробок до збірника на Полтавщині. З Полтавської губернії походив і сам Амвросій Метлинський, потому вчився і працював у Харківському університеті. У 1849 році переїхав до Києва, де став професором університету св.Володимира.

Одначе зібрані особисто ним та його братом твори позначені у збірці,  і їх небагато.

Так само позначено пісні, що їх записала Марія Маркович, яка згодом під псевдонімом «Марко Вовчок» увійшла до когорти найвидатніших майстрів українського писемного слова. Уроджена на російських теренах Орловщини як Вілінська, вона вийшла заміж за засланого до Орла кирило-мефодіївця Опанаса Марковича (до переліку ««Народных южнорусских песен» він теж зробив свій внесок).  В кінці 1851 року подружжя Марковичів переїхало з Орла до Чернігова, де чоловік працював у газеті «Чернігівські  губернські відомості», а невдовзі став службовцем Київської губернської палати державного майна.

Напевне вже за київського періоду почула Марія Маркович пісню «Ой, Морозе, Морозенку, превдалий козаче…», котра, як зазначається у виданні, записана нею від прислуги в Радомисльському повіті. Втім її внесок у збірку незначний, бо мистциня у ту пору вочевидь не мала змоги вести активну пошукову діяльність, бо була вагітна першою, а потім другою дитиною.

Степан Данилович Ніс теж народився та зростав на Чернігівщині. Активно він захопився записом пісень та іншої народної творчості у 1852-54 рр. у пору навчання в Київському університеті. А полем його тодішніх етнографічних пошуків називають дослідники передусім Київську губернію, до якої належав й зовсім близький до Києва Радомисльський повіт. У біографічних життєписах етнографа зазначається, що студент залюбки відвідував сільські зібрання, весілля, вечорниці, запам’ятовуючи до найменших подробиць народні пісні й поезії, перекази, які там лунали. Тож вірогідно саме він зібрав і передав професорові Метлинському нетлінні зразки пісенного фольклору Радомишльщини, що увійшли до видання.

Відродженню і збагаченню української культурної спадщини присвятив усе своє життя цей дослідник і пошуковець. А.Метлинський називає його С.Носовим. Проте етнограф згодом повернув своє прізвище до першовитоків: став офіційно писатися як Степан Ніс. Після сумнозвісного Валуєвського циркуляру 1863 р., що піддав черговій навалі переслідувань і заборон публічне українське слово, він теж зазнав репресій та заслань. Але не зрадив своїм переконанням, закликаючи земляків послуговуватися надбаннями і мовою своїх пращурів: «Треба доводити силу мови, а не її неміч, що саме цим зробити собі пам’ятник, а не російськими творами». Врешті віднайдені і збережені ним та його однодумцями народні пісенні зразки є найпереконливішим підтвердженням прадавніх українських мовних традицій, втілених зокрема у пісенну спадщину.

«Народные южнорусские песни»