Подорожувати таки цікаво. Особливо, коли маєш надійний супровід чи
принаймні дороговказ. У такій якості, одначе, може слугувати не тільки обізнана
з уподобаним маршрутом конкретна особа. Коли береш до рук нову книжку відомого
краєзнавця та дослідника Дмитра Малакова «Шляхом Київ – Житомир», яка щойно
вийшла друком у столичному Видавничому домі «Антиквар», переконуєшся, що
відкривати непізнане цілком можливо з подібним дохідливим і надзвичайно цікавим
путівником.
Здавалося б, маршрут, який
докладно змальовує й описує автор, багатьма протоптаний, як мовиться, уздовж і
впоперек, проте додає Дмитро Васильович до нього свої особливі відмітини та
позначки, що безумовно мають зацікавити й усіх подорожуючих.
Взяти для початку вже сам
сучасний Києво-Житомирський тракт, який, щоправда, має історичну назву
Брест-Литовського, а офіційно тепер іменується міжнародною автомагістраллю Е-40
Київ-Чоп. Проклали його в середині ХІХ століття, аби сполучити Київ, як центр
Південно-Західного краю, з важливим стратегічним пунктом Брестом, де 1842 року
було споруджено відому оборонну фортецю.
До слова, нове шосе,
скоротивши дорожню відстань з Києва до Житомира на 33 версти, відрізало
Радомишль від вагомої сполучної ланки на ньому і значною мірою загальмувало
подальший розвиток міста. Адже попередній багатовіковий шлях з Києва до
Житомира, який був частиною європейського торговельно-королівського шляху «Via Regia», проходив через Білогородку, Мотижин, Рожів,
Раковичі, Радомишль, Студеницю і Березне.
Певно і з цих міркувань
Д.Малаков звертає увагу, що у відгалужений на 18 кілометрів колишній повітовий
центр Радомишль, таки варто завітати. Тим паче, що й його власне знайомство з
трасою Київ – Житомир починалося далекого 1949-го саме з подорожі до Радомишля.
Наразі тут поціновувачі минувшини зможуть побувати на місці археологічних
досліджень стоянки первісної людини кам’яної доби, побачити залишки споруд
уніатської митрополії, що резидувала в місті у XVIII столітті, а також будівлі
«золотого» для Радомишля періоду 1793 – 1923 років, коли місто було центром повіту, зокрема найбільшого в Київській губернії. Серед них – Свято-Миколаївський собор,
лютеранська кірха, водонапірна вежа, будинки колишньої земської управи,
гімназії, лікарні, особняки місцевої знаті – Горенштейнів, Зельонків–Вержбицьких,
Рапопортів, Фон Йорків, Гринцевичів та ін. Напевне не оминуть відвідувачі
Радомишля пам’ятних і скорботних місць для єврейства – поховань святих цадиків
на давньому кіркуті (кладовищі) та могил жертв голокосту 1941 року в лісовому
урочищі обабіч Кочерівського шляху при в’їзді в місто.
Розповідається в путівнику
про історичний розвиток міста, його видатних уродженців.
Звісно, детальніше про це
гості Радомишля можуть дізнатися у місцевих музеях, до яких Д.Малаков пропонує
неодмінно завітати: краєзнавчого та «Замку «Радомисль», що облаштований у
місцині, пов’язаній з однією з перших на українських теренах папірнею –
паперовою мануфактурою, що діяла тут від початку XVII ст.
А повернутися знову на
автомагістраль Київ – Чоп можна зокрема через села Ставки та Городське, у яких
автор також радить побувати. Адже у Ставках нині створюється музейно-парковий
комплекс «Мистецький маєток «Ставки», що охоплює колишній палац та маєток
Дуніних-Вонсовичів і Вангенгеймів, унікальну дерев’яну двоповерхову сільську
школу, побудовану у 1905 році, яка слугує донині.
До речі, Ставкам, як і Радомишлю (а ще Макарову, Коростишеву, Брусилову та
Білогородці) присвячено окремі розділи книжки, вказуючи на найпримітніші місця
на Києво-Житомирському тракті.
Врешті, тим, хто цікавиться
вартими уваги та знаними місцями, автор пропонує також подеколи відхилитися від
головного тракту. Адже таким чином можна, приміром, ознайомитися з батьківщиною
Івана Огієнка Брусиловом, Івана Бондаренка – Грузьким, Данила Туптала –
Макаровом, резиденцією Фон Мекків – Копиловом, літописним градом Великого князя
Володимира – Білогородкою, де фортифікаційні давньоруські споруди сусідують з
оборонними укріпленнями періоду Другої світової бійні. У Городському, що лежить
від Радомишля у якихось 19 кілометрах, збереглися сліди слов’янського городища та кургани довкола нього. У
Кмитові привертає інтерес унікальний сільський музей образотворчого
мистецтва, у Бузовій – етнографічний музейний комплекс просто неба «Українське
село».
Втім чимало цікавого можна
побачити й на головному шляху маршруту. Приміром, Коростишів приваблює залишками колишнього маєтку знатних магнатів Олізарів з розкішним парковим
ансамблем, місцевими пам’ятками природи. Декілька разів перетинає автомагістраль
легендарні «Змійові вали».
Між тим, тракт Київ – Житомир
колись мав призначення поштового, і про
це нагадують побудовані уздовж нього типові та майже тотожні споруди поштових
станцій. Їх дотепер можна побачити під Києвом біля колишнього села Катеринівка,
далі – в Гурівщині, тому ж Коростишеві, Студениці, Березині, Житомирі…
Вочевидь стояла колись така
споруда і в Кочерові, що також було станційним селом. До речі, саме в родині
кочерівського станційного наглядача Онуфрія Іванова 1866 року народився син
Михайло, що в роки української революції 1917-1922 р.р. став одним з будівничих
українського війська та його генеральним хорунжим.
Наводить автор тлумачення
багатьох топонімів, що зустрічаються на шляху (серед яких і радомишльські –
Рудня, Гута, Поташня, Буда).
Врешті усіх цікавинок зазначених та інших поселень уздовж шляху з Києва до Житомира не
розкриватиму свідомо: у сподіванні, що це спонукатиме радомишлян самим
дізнатися про них не лише зі сторінок путівника, а й безпосередньо – при нагоді
туди завітавши.
До речі, якось випало натрапити
на зразки незвичних дорожніх знаків, які зустрічаються на автошляхах світу. На
одному з них був зображений фотоапарат, звертаючи увагу подорожніх на те, що
помічене ним місце як туристичний об’єкт варте зупинки та уваги. Непогано було
б запровадити подібний досвід і нас. Проте, на жаль, навіть зупинившись у
позначеному місці, не завжди зрозумієш, що тут особливого і до чого його
тулити. Та, маючи під рукою видання, подібне путівникові Д.Малакова «Шляхом
Київ – Житомир», без проблем віднайдеш те, чого прагнув та що шукав. І в цьому
якраз і полягає його цінність та особливість.
Презентація путівника у Ставках. 15
вересня 2018 р.
Газета «Зоря Полісся», 9
листопада 2018 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар