Талант, оповитий таємницями

Радомишляни мають за честь вважати своїм земляком видатного режисера і актора, громадського діяча Ролана Антоновича Бикова, народного артиста СРСР. Хоча у довідниках і енциклопедіях місцем його народження наведено Київ, та, як зазначав сам митець у своїх спогадах, він народився у якомусь невеликому селі під Радомишлем. Саме у радомишльській землі закопано його пуповину. Ролан Биков посилається при цьому на свідчення матері, котра була уродженкою нашого краю.

Походила вона з єврейської родини Ситняківських. Таке прізвище вказує на приналежність до села Ситняки на Київщині, що свого часу входило до Радомисльського повіту, і де була велика єврейська колонія. До речі, подібні географічні прізвища у євреїв були досить поширеними. Тож зустрічаються серед них Радомисльські, Білокриницькі, Потіївські, Морогівські, Малорацькі, Верлоцькі, Будиловські  та інші.

Відомо, що євреї здебільшого мігрували через неодноразові гоніння на них, змінюючи місця своєї осілості. Відтак і переселилась котрась родина із Ситняків до Радомисля, залишившись тут назавжди. З-поміж знаних радомисльських торговельників початку ХХ століття згадується Бася Ситняківська – бабуся майбутнього митця, яка торгувала збіжжям. В часи НЕПу вона заправляла паштетною, що стала сімейною справою. А ще  Ролан Антонович згодом оповідав, як баба Бася навчила його ворожінню на картах, і чимало з тих пророцтв збувалося.

  

Провінційне життя єврейської родини в містечках, подібних Радомишлю, надзвичайно колоритно зображено в фільмі «Комісар», знятому за оповіданням В.Гроссмана «В місті Бердичеві», в якому  Р.Биков зіграв Юхима Магазанника.

Вказана родина Ситняківських з п’яти чоловік і у скорботному переліку жертв голокосту серпня 1941 року в Радомишлі серед розстріляних у лісі біля хутора Кузьмичів півтори тисячі евреїв.  Можливо, розділили б їхню трагічну долю й дід та бабуся Ролана, але вони виїхали з Радомишля вслід за донькою й онуками. Дід Матус, що, за спогадами, був єдиним євреєм на село, де його поважали як завзятого трударя, відверту, чесну й гостру на язик людину, до того ж залишив цей світ у 1938-му. На жаль, архіви не зберегли імен страчених з цієї родини. Разом з тим у єврейських реєстрах безневинно приречених нацистами на смерть зазначена радомишльська адреса Ситняківських – вулиця Федоровського (зараз – Велика Житомирська), яка проходила й через тодішнє село Папірню.

Прізвище Биков дісталося Роланові від батька – людини легендарної і неординарної. Позаяк справжнє батькове прізвище було Гордановський і звали його зовсім не Антон, а Семен Геронім-Костянтинович. Він походив зі знатного польського роду, був хороброї, проте вибухової і певною мірою авантюрної вдачі. Його, відчайдуху і красеня, просто обожнювали жінки. У Першу світову Семен Гордановський воював  у кавалерії. Опинився в австрійському полоні, звідки тричі пробував тікати. Востаннє це йому вдалося. Щоправда, втрапив до італійців, які спершу хотіли розстріляти полоненого. Але той виявився на диво обізнаним і досить точно намалював лінію німецької оборони...

 У революційному вирі Гордановський не раз змінював свої погляди й переконання, перебуваючи то серед махновців, то у «червоних». Врешті у будьоннівській Першій Кінній він і залишився, очоливши кінну розвідку. Відтак опісля з нього спробували зробити справжнього розвідника і з шпигунською місією тричі засилали до Німеччини. Але щось там не склалося, і на певний час «Антон Михайлович Биков» (таким було його розвідницьке «псевдо») оселився в Радомислі.

До речі, Радомисль двадцятих-тридцятих років минулого століття часом називають шпигунським кублом. Бо в місті нерідко осідали завербовані іноземними розвідками агенти. Певно давалась взнаки й близькість до Києва, й те, що в самому Радомислі розміщувалися військові частини, які були важливим джерелом інформаціїї для шпигунів. Хоча відомо й те, що сфабриковані справи репресованих у ті роки нерідко були надуманими, як і розписуване у них шпигунство. Втім, можливо, мали місце і справжні агентурні моменти, які й спричинили відрядження до Радомисля професійного розвідника «Антона Бикова».

Саме тут він і зустрівся з Ольгою Ситняківською, вродливою й талановитою жінкою. Тут народилося у них двоє хлопчиків – Гера (його назвали на честь діда по батькові) та Ролик. Ім’я Ролан новонародженому майбутньому генієві дали чомусь за прізвищем відомого французького письменника Ромена Роллана. Якраз його книгу приніс Антон Биков почитати дружині до пологового будинку.

Між тим, з її іменем теж сталась видозміна, бо була уродженою Елькою, і саме під таким ім’ям зазначена у списках учениць радомисльської жіночої гімназії. А вже потім, як це нерідко траплялося серед євреїв, стала на російський лад зватися Ольгою та й до того ж – Матвіївною.

Позаяк колишня гімназистка Ситняківська виглядала повною протилежністю чоловікові. Надзвичайно інтелігентна, вона володіла і вільно спілкувалась французькою, писала вірші, повсякчас прагнула до мистецтва.

А на додачу – марила театром. Залюбки брала участь у виставах радомисльського театрального гуртка, проте мріяла про велику професійну сцену.  Відтак Бикови переїхали до Києва, де Ольга Матвіївна стала студенткою акторського факультету Київського музично-драматичного інституту. Тож радомишльський період життя Ролана Бикова був нетривалим, певно, тому й зареєстрували його вже як народженого в Києві. Одначе, і там родина прожила недовго: «за непролетарське походження» Ситняківську-Бикову відрахували з інституту, і голодного 1933-го подалася вона з синами до Москви. Батько родину згодом покинув і осів у Львові. Розмовляв він, до речі, винятково українською, привчаючи до неї своїх хлопців.

Елла Ситняківська-Бикова з чотирирічним Роликом.

Свою любов до театру жінка передала молодшому синові, і мамину мрію він втілив сповна. З чотирирічного віку Ролик уже виступав на сцені Будинку піонерів, співав у знаменитому дитячому локтєвському хорі, відвідував театральну студію, десятилітнім навіть знявся у дитячому кіножурналі.

Після школи Ролан Биков пробував вступати до провідних столичних театральних вузів – ВДІКу, ГІТІСу, Школи-студії МХАТу, і лише з четвертої спроби йому підкорилося вахтангівське училище ім. Щукіна.

До речі, коли настав час юнакові Бикову отримувати паспорт, неуки-паспортисти, яких у нас завжди вистачало, з доброго дива змінили йому ім’я й по батькові з «Ролан Антонович» на «Роланд Анатолійович», а день народження – з 12 жовтня на 12 листопада, додавши чергової поживи клопотів дослідникам біографії митця.

У 1951 році він закінчив акторський факультет «Щукінки» і став актором та режисером Московського ТЮГу, потім - Ленінградського театру ім. Ленінського комсомолу, а після цього - студентського театру МДУ. З 1954-го року почав зніматися в кіно. Кінематографічним дебютом став для нього фільм «Школа мужності». З 1960 року Ролан Биков - актор та режисер кіностудії «Мос-фільм», де з 1989 р. працював художнім керівником об’єднання «Юність». Саме Биков стояв біля витоків створення Всесоюзного Центру кіно та телебачення для дітей і юнацтва, перетвореного згодом в Міжнародний Фонд розвитку кіно та телебачення для дітей і юнацтва («Фонд Ролана Быкова»).

За своє бурхливе творче життя Ролан Биков знявся більш ніж у вісімдесяти фільмах. Врешті, кінокартин з Биковим у головній ролі не так багато, однак кожна його поява на екрані додавала фільмові дивне зачарування й виразність. Можна не грати головні ролі, але можна грати  ролі, що запам'ятовуються, що закарбовуються в пам’яті у глядачів краще, ніж саме кіно. У Бикова таких ролей було доволі.

Він знав про себе сам, що є великим актором, але не любив, коли про це вели мову інші. І вже зовсім терпіти не міг, коли це відзначали з патетикою. Ролан Биков упевнено входив до когорти улюблених акторів кіноглядачів. Про масштаби цієї любові говорить уже те, що багато фраз, сказаних героями Бикова, з екрану, як мовиться, пішли в народ: «Ех, Морозова!» («Викликаємо вогонь на себе»), «Обої полєтім» («Служили два товариші»), «Жмот я, Пєтрикін» («Велика перерва»), «Уліца Койкого» («З родинних обставин») та багато інших.

 З початком перебудови і реформ Биков активно долучається до політичного життя країни. Він обирався секретарем Спілки кінематографістів СРСР, а у 1989-1991 роках став народним депутатом СРСР. Очолював Позапартійний суспільно-політичний Рух 95 - Союз громадських організацій працівників культури, науки, освіти й екології, був президентом банку «Хелп».

У 1994 за заслуги в області виховної роботи Ролана Бикова нагородили почесною Золотою медаллю ім. Л. Толстого, що вручається щорічно Міжнародною асоціацією дитячих фондів. Перерахування всіх нагород митця займе дуже багато місця. А найзначніші з них такі: Державна премія СРСР (1986), звання Заслуженого артиста РСФСР (1973), Народного артиста СРСР (1990), обрання академіком Російської Академії Кінематографічних мистецтв.

  Він був дійсно щасливою людиною. «Я, мабуть, виконав майже всі професії, про які мріяв у дитинстві, - зізнавався Ролан Антонович. - Колись мріяв грати на флейті - у результаті склав кілька пісень, вальс. Я мріяв колись бути вчителем - і викладаю. Мріяв колись бути поетом - пишу. Я дуже мріяв бути письменником - і, по-моєму, став писати досить пристойно...»

... Рідні розповідали, що, навіть знаючи про свою недугу, пухлину легень, Ролан Антонович безперервно курив. Лежачи в лікарні, із крапельницею, думав про те, що треба знімати. До останнього подиху він працював над своєю картиною «Портрет невідомого солдата». Уже перебуваючи у реанімації, хотів, щоб з екранів монітора зняли роботу його серця, його судин, крові. Хотів увести ці кадри до фільму. Не встиг.

6 жовтня 1998 року наш земляк, один з тих, кого величали «шістдесятниками», помер. Ролана Бикова поховали в Москві на Новодівочому цвинтарі.

Ольга Матвіївна (Елла Матусівна) Бикова-Ситняківська весь свій вік (а відміряла їй доля 94 роки) жила разом з Роланом і відійшла у засвіти на два роки раніше від нього. Похована вона на Востряковському єврейському кіркуті в Москві поруч зі старшим сином, що став знаним лікарем і вченим. У російській столиці упокоїлися й радомишльські дід та бабуся митця.

Газета «Зоря Полісся», 25 жовтня 2019 р.

Радіопередача «Студії «Радомишль», 2007 р.