Сьогодні лікарська професія
багатьма вважається жіночою. Навіть поверховий погляд на сучасну кадрову
ситуацію в районній медичній сфері дає підстави стверджувати, що за
жінками-лікарями тут більшість. І важко повірити, що упродовж багатьох століть,
коли відбувалося становлення наукової та професійної медицини, жінки до роботи
в цій галузі не допускалися. Санітарками, повитухами, сестрами милосердя або
просто медсестрами, - звісно, так. Бо ж недарма в основі медичних професій
середнього рівня закладено поняття «сестра». А от лікарями - даруйте...
Втім це стосувалося й багатьох інших галузей, які
потребували університетської підготовки - педагогічної, освітньої та будь-якої
наукової діяльності. Адже тривалий час жінкам не дозволялося вступати до
університетів, академій тощо. Йдеться не лише про Російську імперію, що
традиційно пасла задніх у «гендерній», кажучи теперішньою термінологією,
політиці, хоча жінки тут не раз обіймали державний престол, а Катерина Дашкова
за царювання жінки - імператриці Катерини Другої - навіть очолювала Академію
наук.
Врешті у Російській імперії таку ганебну дискримінацію
прорвала Варвара Кашеварова-Руднєва. Ця жінка виявила надзвичайну
наполегливість, тож, зважаючи на непересічні здібності, їй у винятковому
порядку дозволили навчатися у Петербурзькій медико-хірургійній академії. У 1869
році вона першою серед жінок отримала диплом лікаря, а через три роки стала
доктором медицини. Проте до роботи в державних медичних закладах лікарку не
допустили. Відтак вона відкрила приватну практику у Старій Русі, де
консультувала хворих на тамтешньому бальнеологічному курорті. До неї охоче
приїздили на прийом жінки з інших місць, адже це була єдина на всю величезну
країну жінка з дипломом лікаря-гінеколога.
Її послідовниці не лише в Росії, а й інших країнах,
обрали інакший шлях - здобували медичну освіту за кордоном, де освітні бар'єри
для жінок стиралися швидше, зокрема в Швейцарії.
У Цюрихському університеті отримала диплом лікаря у 1896
році львів'янка Софія Окуневська, яка стала першою жінкою-лікарем в
Австро-Угорщині та першою українкою в Галичині, що здобула університетську
освіту. Вона, до речі, теж практикувала на курорті - у чеських Карлових Варах.
Поступово ситуація почала змінюватися. У Росії, приміром,
в кінці ХІХ століття запрацювали Вищі медичні жіночі курси у Петербурзі й
Москві, згодом відкрилися школи для фельдшериць-акушерок при губернських
земських лікарнях.
Як зазначається у статистичних зведеннях за 1899 рік, у Радомисльському повіті родопомічну допомогу надавали 11 акушерок і повитух,
одна з них - при повітовому лікарю, 3 - при сільських, 4 - при заводах та
фабриках, 3 - займалися вільною практикою. У 1911 році їх кількість помітно
зросла: у Радомислі нараховувалося 7 акушерок, у повіті - 24, працювало також
13 фельдшериць, зокрема дві - в місті.
І того ж року лікарем-завідувачем нововідкритої
Потіївської дільничної лікарні була
призначена Ольга Башнякович-Полотебнова, яка стала першою жінкою-лікарем
на Радомишльщині.
Газета «Зоря Полісся», 4 березня 2016 р.
На цій світлині - повоєнна когорта радомишльських лікарів, медсестер, санітарок. Як бачимо,
тут і справді переважають жіночі обличчя, випромінюючи віру, надію, любов і благородство.
На звороті цього давнього
фото, що зберігається в райлікарні, зазначено: у нижньому ряду перший
справа - Михайло Федорович Микульський, головний лікар районної лікарні; друга
справа – Тетяна Йосипівна Буднікова, завідувачка хірургічного відділення; у
другому ряду перша справа - Будник Ольга Іванівна, операційна медсестра; друга
справа – Богуцька Роза Йосипівна, старша медсестра хірургічного відділення; в
центрі – Кузьменко Ганна Василівна, перев’язочна медсестра; третя зліва –
Лінникова Чеслава Бернардівна, медсестра; друга зліва – Федорцова Марія
Федорівна, санітарка; у верхньому ряду другий зліва – Новиченко Семен Петрович,
санітар, перша справа – Метлушенко Валентина, санітарка.
Немає коментарів:
Дописати коментар