Ось уже кілька десятиліть зустрічає гостей нашого
древнього Радомишля–Радомисля–Мичеська символічна арка – скульптурна дерев’яна
композиція, на якій увічнено стародавніх мичан, що немов зійшлися на раду і
мислять про подальші долі свого поселення.
Світлина 1975 р.
Ця своєрідна візитівка міста водночас засвідчує його
належність до древлянської землі, знаної з літописів своїми прадавніми
слов’янськими племенами. Древляни, як деревні люди, жили серед дерев, живилися
їхньою енергією та наснагою, щедро передавали свої традиції та надбання
нащадкам.
Наразі недарма поширена на древлянських теренах саме
дерев’яна скульптура, як одвіку звісні й шановані у наших краях майстри
різьблення. Їх витвори прикрашають фасади будівель, двері й віконниці, ушули й
брами, експонуються час від часу у районному краєзнавчому музеї.
А відтепер скульптурні зображення з дерева зустрічатимуть
відвідувачів музею безпосередньо перед входом до закладу.
Під час проведення капітального дорожнього ремонту на цій
вулиці вирішено було зрізати застарілі й доволі вже небезпечні для музейної
споруди акації. Натомість, як розповів екскурсовод музею Сергій Галицький,
виник задум залишити стовбури дерев, зробивши з них дерев’яні статуї.
Втілити задумане взялися молоді, але вже знані у нас
скульптори – радомишлянин Олександр Степанченко і його столичний колега
Олександр Волосенко. Обидва вони професійні художники, закінчили Національну
академію образотворчого мистецтва і архітектури, брали участь у багатьох
художніх виставках. Радомишляни обізнані з їхньою творчістю за скульптурними
композиціями, створеними для музейного комплексу «Замок Радомисль», участю в
реконструкції та реставрації ставецького мистецького маєтку. Примітно й те, що,
зацікавившись проектом, зголосилась спонсорувати роботу різьбярів наша землячка
Світлана Гедбавна (Галицька), котра нині мешкає у Чехії.
Біля музею митці вирішили зобразити жіночі фігури на
зразок відомих з античних часів каріатид чи міфічних сирен. Подібні фігурні
ростри в давнину встановлювали на носовій частині вітрильних кораблів.
Сергій Галицький, Олександр Волосенко і Олександр Степанченко - від ідеї до
втілення.
Отож і вимальовуються під вправними руками майстрів
тендітні жіночі фігури й обличчя, прикрашені прадавньою символікою, міфологічними
крилами тощо.
Як зватимуть створюваних ними персонажів, скульптори тим
часом ще не вирішили.
- Можливо, радомишляни тут щось путнє підкажуть? – майже
в один голос запропонували Олександри.
Відтак, зважаючи на згадані древлянські та слов’янські
першовитоки, чомусь відразу спадають на думку прадавні язичницькі жіночі
божества – Лада (богиня природної гармонії та любові, а ще – годувальниці
Світу), її донька Леля (подеколи її називали й Даною). З праслов’янських часів
прийшли до нас також милозвучні і символічні наймення Зоря, Купала, Берегиня…
Можливо й приживуться у народі котрісь із них і вважатимуться ще однією гарною
та оригінальною прикрасою Радомишля.
До речі, вже залюбовані створюваними біля музею фігурами
містяни пропонують продовжити цю традицію і в інших місцях, де зрізатимуться
аварійні дерева. Чом би, наприклад, й не на тій же Присутственій біля відділу
культури?..
Врешті промовистий цей приклад також іншою не менш
вагомою ознакою: якщо цікаві й оригінальні пропозиції з благоустрою міста не рубатимуться
«під корінь», а втілюватимуться, таких ідей та задумів неодмінно більшатиме. І
Радомишлю, і рідному краю це буде тільки
на користь.
Газета «Зоря Полісся», 5 серпня 2016 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар