Грудень 1812 року. Французький імператор
Наполеон Бонапарт, не здобувши лаврів переможця у Франко-російській війні,
спішно залишає Росію. Його деморалізована, напівголодна і до нитки змокла й
замерзла від сніговіїв та тріскучих морозів армія майже надана сама собі. До
того ж відступаючим французам на п’яти наступають війська фельдмаршала
Кутузова, повсякчас скубуть їх козачі та партизанські загони.
- От би Бонапартика у полон прихопити! –
міркують вояки.
Після переправи в Березині, коли французьке
військо виявилось майже повністю знекровленим, така нагода видавалась цілком
вірогідною.
Одначе цим, даруйте за каламбур,
«наполеонівським» планам став на заваді 27-річний лейтенант, один з ординарців
Наполеона та його походний перекладач Станіслав Дунін-Вонсович, який успішно
виконав покладене на нього надзвичайно важливе завдання із супроводу імператора
з білоруського містечка Сморгонь до Парижу.
Відтак невдовзі після цього рятівник
очільника Франції отримав чин капітана. Потому «милійший Вонсович», як
охарактеризував його у своїх спогадах мемуарист наполеонівської доби А. де
Коленкур, вже у званні полковника командував ескадроном розвідників
Імператорської гвардії під час Французької кампанії 1814 року. А у 1815 р.,
після остаточної поразки й відставки Наполеона, вступив до армії Царства
Польського.
Слід зазначити, що С.Дунін-Вонсович був
одружений на Ганні Потоцькій, племінниці останнього польського короля
Станіслава-Августа Понятовського.
Втім воювати з Росією за відновлення
незалежної польської держави довелося йому вже лише під час повстання 1830-1831
рр. Спочатку він був начальником штабу у війську бунтівного генерала
Й.Хлопицького, а затим очолив кавалерійську бригаду Резервної дивізії і був
обдарований званням бригадного генерала. Придушення польського бунту змусило
графа Станіслава піти у відставку та емігрувати до Франції, де він у 1864 році
в 79-річному віці й спочив у Бозі. Згодом його останки перепоховали у Польщі…
Особлива місія графа
Станіслава Дуніна-Вонсовича з урятування Наполеона і загалом його непересічна
постать наразі прислужилися власникові мистецького маєтку «Ставки», що
створюється у селі Леніному (у минулому - Ставки) в колишніх графських
володіннях Дуніних-Вонсовичів, колекціонеру і меценатові Олексію Шереметьєву
для втілення цих подій у майбутніх музейних експозиціях. Першим кроком тут
стала влаштована в останні святкові травневі дні історична реконструкція
бівуаку (наметового табору) наполеонівської епохи.
Тож на території мистецького
маєтку шикувалися, маневрували, демонстрували навички володіння зброєю
«французькі вояки» в одностроях, екіпіруванні та спорядженні тієї доби.
Власне, витримував стиль й
персонал закладу, екскурсоводи, додаючи дійству особливого екзотичного шарму.
Глядачі мали змогу не лише на
власні очі побачити давній військовий вишкіл та побут, а й оглянути
старовинну зброю (гармати, рушниці), спробувати вправлятися з нею.
У залах
колишнього палацу Дуніних-Вонсовичів, який нині реконструюється, було
виставлено експозицію раритетів з колекції Музею Шереметьєвих: штандарти
Великої армії з вензелем Наполеона, колекція фарфору «Маршали Наполеона»,
портрети воєначальників та Бонапарта, посмертна маска французького імператора,
старовинний сервіз із зображенням батальних сцен наполеонівських війн та ін.
А ще всі, хто завітав того
дня до Ставків (сотні відвідувачів сюди прибули не лише з Леніного, Радомишля
та навколишніх сіл, а й з Києва, обласних міст), із задоволенням оглянули черговий мистецький
доробок учасників традиційного живописного пленеру, започаткованого тут торік
як знаними столичними художниками, так і талановитими початківцями. Нинішній
весняний вернісаж представили зокрема Олексій Аполлонов, Олександр Храпачов,
Віолета Монсевич, Дмитро Тарасенко, Ростислав Дудченко, Катерина Рейда, китайські живописці Сунь Ке та Чен Си
(куратор - Наталія Сухоліт). Околиці маєтку та села заяскріли цього разу на
полотнах барвами весни й оновлення, доповнивши колекцію творів ставецької
тематики новими колоритними роботами майстрів пензля.
Серед почесних гостей цих
культурно-мистецьких заходів були Генеральний консул Республіки Польща в
Україні Рафал Вольські та співробітники посольства, відомий меценат, нащадок
знаного українського роду Мішель Терещенко, очільники Радомишльської
райдержадміністрації та районної ради Володимир Тетерський, Віктор Міхненко і
Олександр Кобилинський.
Культурно-мистецьке дійство
супроводжувалось виступами самодіяльних артистів, зокрема народного хору «Пісні
моєї душі», названого іменем Валентини Корзун, уродженки цих місць. Показові
богатирські забави влаштували аматори гирьового спорту Радомишльщини. А
завершилось свято пізно увечері своєрідним відкриттям ставецького літнього
кінотеатру, де демонструвався художній фільм «у дусі часу» - «Пан Тадеуш» польського кінокласика
А.Вайди, знятий за твором класика письменства А.Міцкевича і присвячений подіям
1811-1812 р., що передували російському походу Наполеона.
Між тим тогочасні військові
баталії деякими дослідниками ще й тлумачаться, як «друга Польська війна», у
якій Польща прагнула відновити свою державність і повернути землі, загарбані
Росією. Тож у давнину на наших теренах тісно перепліталися історичні долі
українців, поляків та французів, тепер же надбанням нащадків стає їх
культурно-мистецьке та історичне трактування.
А тимчасом стародавні Ставки,
схоже, вже починають звикати до огрому гостей і туристів, котрі торують сюди
дорогу, як до примітної просвітницької, наукової та мистецької резиденції.
Газета «Зоря Полісся», 22 травня 2015 р..
Немає коментарів:
Дописати коментар