вівторок, 19 травня 2015 р.

Особлива місія графа Дуніна-Вонсовича та її сучасні ставецькі мотиви


Грудень 1812 року. Французький імператор Наполеон Бонапарт, не здобувши лаврів переможця у Франко-російській війні, спішно залишає Росію. Його деморалізована, напівголодна і до нитки змокла й замерзла від сніговіїв та тріскучих морозів армія майже надана сама собі. До того ж відступаючим французам на п’яти наступають війська фельдмаршала Кутузова, повсякчас скубуть їх козачі та партизанські загони.
- От би Бонапартика у полон прихопити! – міркують вояки.
Після переправи в Березині, коли французьке військо виявилось майже повністю знекровленим, така нагода видавалась цілком вірогідною.
Одначе цим, даруйте за каламбур, «наполеонівським» планам став на заваді 27-річний лейтенант, один з ординарців Наполеона та його походний перекладач Станіслав Дунін-Вонсович, який успішно виконав покладене на нього надзвичайно важливе завдання із супроводу імператора з білоруського містечка Сморгонь до Парижу.
Відтак невдовзі після цього рятівник очільника Франції отримав чин капітана. Потому «милійший Вонсович», як охарактеризував його у своїх спогадах мемуарист наполеонівської доби А. де Коленкур, вже у званні полковника командував ескадроном розвідників Імператорської гвардії під час Французької кампанії 1814 року. А у 1815 р., після остаточної поразки й відставки Наполеона, вступив до армії Царства Польського.
Слід зазначити, що С.Дунін-Вонсович був одружений на Ганні Потоцькій, племінниці останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського.
Втім воювати з Росією за відновлення незалежної польської держави довелося йому вже лише під час повстання 1830-1831 рр. Спочатку він був начальником штабу у війську бунтівного генерала Й.Хлопицького, а затим очолив кавалерійську бригаду Резервної дивізії і був обдарований званням бригадного генерала. Придушення польського бунту змусило графа Станіслава піти у відставку та емігрувати до Франції, де він у 1864 році в 79-річному віці й спочив у Бозі. Згодом його останки перепоховали у Польщі…


Особлива місія графа Станіслава Дуніна-Вонсовича з урятування Наполеона і загалом його непересічна постать наразі прислужилися власникові мистецького маєтку «Ставки», що створюється у селі Леніному (у минулому - Ставки) в колишніх графських володіннях Дуніних-Вонсовичів, колекціонеру і меценатові Олексію Шереметьєву для втілення цих подій у майбутніх музейних експозиціях. Першим кроком тут стала влаштована в останні святкові травневі дні історична реконструкція бівуаку (наметового табору) наполеонівської епохи.


Тож на території мистецького маєтку шикувалися, маневрували, демонстрували навички володіння зброєю «французькі вояки» в одностроях, екіпіруванні та спорядженні тієї доби.


Власне, витримував стиль й персонал закладу, екскурсоводи, додаючи дійству особливого екзотичного шарму.


Глядачі мали змогу не лише на власні очі побачити давній військовий вишкіл та побут, а й оглянути старовинну зброю (гармати, рушниці), спробувати вправлятися з нею. 


У залах колишнього палацу Дуніних-Вонсовичів, який нині реконструюється, було виставлено експозицію раритетів з колекції Музею Шереметьєвих: штандарти Великої армії з вензелем Наполеона, колекція фарфору «Маршали Наполеона», портрети воєначальників та Бонапарта, посмертна маска французького імператора, старовинний сервіз із зображенням батальних сцен наполеонівських війн та ін.


А ще всі, хто завітав того дня до Ставків (сотні відвідувачів сюди прибули не лише з Леніного, Радомишля та навколишніх сіл, а й з Києва, обласних міст),  із задоволенням оглянули черговий мистецький доробок учасників традиційного живописного пленеру, започаткованого тут торік як знаними столичними художниками, так і талановитими початківцями. Нинішній весняний вернісаж представили зокрема Олексій Аполлонов, Олександр Храпачов, Віолета Монсевич, Дмитро Тарасенко, Ростислав Дудченко, Катерина Рейда,  китайські живописці Сунь Ке та Чен Си (куратор - Наталія Сухоліт). Околиці маєтку та села заяскріли цього разу на полотнах барвами весни й оновлення, доповнивши колекцію творів ставецької тематики новими колоритними роботами майстрів пензля.


Серед почесних гостей цих культурно-мистецьких заходів були Генеральний консул Республіки Польща в Україні Рафал Вольські та співробітники посольства, відомий меценат, нащадок знаного українського роду Мішель Терещенко, очільники Радомишльської райдержадміністрації та районної ради Володимир Тетерський, Віктор Міхненко і Олександр Кобилинський. 
Культурно-мистецьке дійство супроводжувалось виступами самодіяльних артистів, зокрема народного хору «Пісні моєї душі», названого іменем Валентини Корзун, уродженки цих місць. Показові богатирські забави влаштували аматори гирьового спорту Радомишльщини. А завершилось свято пізно увечері своєрідним відкриттям ставецького літнього кінотеатру, де демонструвався художній фільм «у дусі часу»  - «Пан Тадеуш» польського кінокласика А.Вайди, знятий за твором класика письменства А.Міцкевича і присвячений подіям 1811-1812 р., що передували російському походу Наполеона.


Між тим тогочасні військові баталії деякими дослідниками ще й тлумачаться, як «друга Польська війна», у якій Польща прагнула відновити свою державність і повернути землі, загарбані Росією. Тож у давнину на наших теренах тісно перепліталися історичні долі українців, поляків та французів, тепер же надбанням нащадків стає їх культурно-мистецьке та історичне трактування.


А тимчасом стародавні Ставки, схоже, вже починають звикати до огрому гостей і туристів, котрі торують сюди дорогу, як до примітної просвітницької, наукової та мистецької резиденції.



Газета «Зоря Полісся», 22 травня 2015 р..


Немає коментарів:

Дописати коментар