Лютеранська кірха в Радомишлі

У жовтні 2017 року світова християнська спільнота не оминула увагою 500-ліття Реформації, яка започаткувала протестантську гілку християнства. Один з нових релігійних рухів, пропагований Мартіном Лютером, дістав назву лютеранства. Особливого розповсюдження воно набуло в Німеччині, звідки й почало ширитися світом.

За відомостями Київської православної єпархії 1882 р., присутність лютеран та інших протестантських течій на її теренах відзначена лише у Києві. Водночас фіксувалося широке представництво штундистів, щоправда поки що лише у південних регіонах.

Кількість протестантів почала відчутно зростати в кінці ХІХ столітті з масовою колонізацією краю. Чимало німецьких колоній було засновано в Радомисльському повіті та довкола самого повітового міста.

І вже у статистичних зведеннях 1897 року у Радомисльському повіті обліковано 3447 лютеран. У 1900 р. у самому Радомислі їх налічувалося 11, 124 німецьких підданих проживали на околиці міста в колонії Папірня.

Тож 1901 року в Радомислі була заснована лютеранська парафія. Проте свого приміщення для служб вона попервах не мала, тому належала до київської Євангелічно-лютеранської кірхи.

Першим парафіяльним пастором став Еріх Гуткевич (1873-1956). Уроджений у Ліфляндії, він закінчив теологічний факультет Дерптського університету, який готував лютеранських пасторів і проповідників (у цьому закладі, до речі, навчалися всі радомишльські священнослужителі цієї релігійної громади; тепер Дерпт – Тарту, Естонія). Пасторську діяльність почав у Москві, а потому ніс службу в повітовому Радомислі.

Тут на Бульварній вулиці (тепер Шевченка) парафіяни збудували молитовний дім, який за узвичаєною традицією водночас слугував і житлом для священнослужителя.

  

Поруч в особняку на Петрівській (нині дитсадок №4) мешкала заможна родина Фон-Йорків, котрі були вихідцями з німецьких земель і ймовірно теж сприяли будівництву  в місті кірхи.

Колишній будинок Фон-Йорків.

Так само як і обраний у 1900 році очільником повітового дворянського зібрання Віктор Унгерн-Штернберг, нащадок давнього німецького баронського роду, генерал-майор російської армії, який після виходу у відставку оселився в Радомислі.
Слід зазначити, що пастирі-лютерани зазвичай багато мігрували, відтак часто змінювалися. У 1904 році лютеранська парафія в Радомислі стала самостійною, а на пасторську службу заступив Альфред Келлер (1867-1951). Народився він на Херсонщині у родині пастора. Проповідницьку діяльність починав у Ревелі (нині Таллінн), потім разом з батьком служив у Катериненштадті на Поволжі  (зараз це місто носить назву Маркс), затим – у Томську, Барнаулі.

Після Радомисля А.Келлер був пастором у Луганську, Новочеркаську. А у 1921 році виїхав з радянської Росії й осів у Франції в Ельзасі, де ніс службу у парафіях кількох міст. З початком Другої світової війни, коли в тому краї активізувались пронімецькі настрої, пастор Келлер був ув’язнений. Проте за німецької окупації вийшов на волю і продовжив служіння.

Тимчасом у Радомислі у 1908 році Келлера змінив Йоганнес Куфельд (1868-1919) – один з найвідоміших лютеранських місіонерів на теренах Російської імперії. Походив він із поволзьких німців, навчався у Саратовському початковому училищі і Казанській гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю. На факультеті богослов’я  Дерптського університету здобув вищу освіту (його навчання тут було увінчане золотою медаллю).

Пасторську службу починав у Саратові. А потому як проповідник вирушив неосяжними імперськими просторами «від колонії до колонії». Притому цікавився він історією колонізаторського руху, яку згодом висвітлив у написаній книжці.

Врешті пристав місіонер до Радомисля з його численними навколишніми німецькими поселеннями.

Як зазначає дослідник лютеранства на українських землях К.Крамер, Йоганнес Куфельд дуже добре знав своїх колоністів. Для них він був не лише богословом, а щирим, чесним  і відкритим у спілкуванні порадником, батьком і братом. Парафіяни шанували його і за глибокі знання, і за привітне й добре мовлене до них слово. Бувало воно при потребі вимогливе або ж приперчене гумором. Він розумівся і на робітничій, і на селянській справі, і на родинних клопотах та турботах. Його будинок завжди був відкритим для вірян, котрі мали там прихисток і підтримку в тяжку хвилину. 

Ґрунтовна вища освіта дала йому змогу, крім того, викладати німецьку мову в чоловічій гімназії Радомисля, що була відкрита у 1909 році і містилась по сусідству з кірхою.

У спадкоємиці радомисльських колоністів Л.Штирмер зберігається копія з метричної книги 1911 року із записами про народження її пращурів. Засвідчені вони якраз Й.Куфельдом.

Саме до цього року він ніс служіння Господнє у повітовому Радомислі. Потому його запросили до Миколаєва, де пастор Йоганнес і спочив у Бозі. Серце священнослужителя зупинилося під час служби в тамтешній кірсі.

Наступним настоятелем радомишльської кірхи став Емануель Берг (1872-1944). Він був сином пастора, що служив у Москві. Здобувши теологічну світу, Емануель ніс службу в Харкові, в Юзівці (Донецьк).

Його дружина Стела походила із Унгерн-Штернбергів. Відтак маршалок радомисльського повітового дворянства імовірно й посприяв переїзду сюди своїх родичів – подружжя Бергів. До слова, у 1919 році колишнього предводителя, що у 75-річному віці нібито являв загрозу радянській владі, чекісти розстріляли в Радомислі. 

З початком Світової війни німці із прифронтових регіонів були виселені вглиб Росії. Не оминула така доля й багатьох радомисльських колоністів.

У 1915-17 рр. пастор Берг разом з парафіянами перебував на поселенні у Харківській губернії. До Радомисля він уже не повернувся і надалі проповідував Божі заповіді у Кременчуці та Полтаві, звідки у 1932 р. після закриття тамтешньої кірхи виїхав до Німеччини. Жив у Потсдамі, де й завершив свій земний шлях.

В Радомишльській кірсі служби відновились за Гетьманату, коли Українська держава підтримувалась головним чином німецькою збройною силою. Але свого пастора парафія тривалий час не мала. Лише 1927 року служити тут став Адольф Єнде (нар. 1881 р.), син кравця з сусіднього Коростишева. Ще 1829 року в цьому містечку Радомисльського повіту відкрилась  суконна фабрика, до роботи на якій попервах залучили німецьких  поселенців.

Адольф закінчив Немирівську гімназію, у Дерпті здобув богословську освіту. Певний час учителював в німецьких колоніях на Волині. Згодом ніс проповідницьку місію у Криму, звідки повернувся на рідну Радомишльщину.

Проте його служіння в Радомислі було нетривалим. У 1928 році за рішенням міськради лютеранську кірху було закрито. За деякими свідченнями пастор Єнде виїхав до Німеччини і жив у Берліні.

Можливо, це врятувало пастиря від репресій, яким було нещадно піддано служителів культу і німців у кривавих 1930-х. Останнім зазвичай фабрикували звинувачення у контрреволюційній діяльності та шпигунстві. За таких «підстав» репресували зокрема брата радомисльського пастора Вальдемара Карловича Єнде, який жив у Коростишеві і працював слюсарем у місцевому дитячому будинку. Його заарештували у 1937-му, щоправда, як іноземного підданого вислали за межі СРСР.

Натомість у Радомислі будівлю колишньої кірхи переобладнали під житловий будинок, що використовується у такому призначенні донині. Попри те, що будівля зусібіч обліплена верандочками, прибудовами, свої первісні обриси вона цілком зберегла.

За переписом 2001 року в Радомишльському районі мешкало лише 30 німців, поодинокі родини яких зареєстровані у різних населених пунктах. Наразі, зважаючи на сповідувані протестантами засади «домової церкви»,  потреби у відновленні лютеранської кірхи вочевидь немає.  Позаяк нині діють у місті та селах району кілька протестантських євангельських парафій різноманітних течій.

Газета «Зоря Полісся», 16 лютого 2017 р.