У битві за урожай

 

Восени 2022-го ЗМІ подивували українців повідомленнями про оголошену в лукашенківській білорусі мобілізацію на битву за урожай. Йшлося зокрема про примусове залучення на збиральні та інші сільськогосподарські роботи робітників, держслужбовців, студентів і навіть школярів.

Старшому поколінню наших співгромадян це нагадало часи СРСР, коли міський «дармовий» ресурс широко мобілізовувався на допомогу колгоспам, які, попри значну, в порівнянні з сьогоденням, кількість «закріпаченого» сільського населення, самотужки із доведеними згори планами з усім обсягом робіт не справлялися.

Відтак практично цілорічно допомагали селу трудівники підприємств, установ, організацій, навчальних закладів та ще й військові.

Весна зокрема починалась з перебирання картоплі та іншої городини з кагатів, влітку оголошувався аврал на косовицю або на сапання кормових буряків, городини тощо. Та й узимку без містян аграрники не обходилися, адже їх залучали зокрема на заготівлю хвойної лапки – соснових гілочок, що використовувалась як вітамінна добавка для приготування комбікормових сумішей. Та все ж головна «битва» стартувала із початком жнивно-збиральної кампанії. Відтоді районні служби справно складали рознарядки – куди, коли і скільки трудового ресурсу мало направлятися на збирання помідорів, огірків, картоплі, моркви, буряків та іншого, на піднімання льонотрести чи на обривання хмелю.

Саме на хмелеплантації зроблено ось такі світлини, що їх показала колишня працівниця машинобудівного заводу Тетяна Алєксєєнко, що разом із колегами по роботі займається суто «виробничими» справами.

В незалежній Україні з переведенням аграрного сектора на ринкові рейки про таку практику швидко забули. Сучасні сільгосптовариства і фермерські господарства, застосовуючи новітні технічні засоби та технології, справно обходяться власними силами й засобами. І всупереч поширеним у нас хибним уявленням, що «сільське господарство занепадає разом із селом», поля засіваються і врожаї збираються, а Україна стала одним із найпотужніших гравців на світовому аграрному ринку. Запроваджений з ініціативи ООН «зерновий коридор» для зняття російської блокади українського збіжжя промовисто засвідчив, що наша держава годує чи не півсвіту.

Втім спогади про участь у масовій «битві за урожай» у багатьох зосталися доволі романтичними. Адже заїжджі помічники здебільшого не перевантажувалися, розглядаючи часом поїздку в колгосп як такий собі «пікнічок» з трудотерапією, звідки ще й випадало навіть заробити копійчину та дещо з врожаю задарма прихопити додому. Школярі і студенти теж були не проти у законний спосіб пропустити уроки та пари заради сільського «культпоходу». Та й солдатики раділи несподіваній нагоді вирватися зі служби на цивілку.    

Але кожен повинен передусім виконувати власну роботу й власні обов’язки. Інакше матимемо такий собі величезний колгосп, де, як це було в роки нашого «світлого минулого», не обходитимемося без батога та погоничів на усіх рівнях.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 12 травня 2023 р.