Пісня, що зорею упала в серце

У Карпатах легенда є давня:

Як дівчина цвіт рути знайде,

То зустріне і долю, й кохання,

Бо чар-зілля до щастя веде.

Про легенду цю пісня чудова

Буде жити роки і віки.

В ній гармонія музики й слова -

Йвасюкові безсмертні рядки...

 

Ця пісня традиційно лунає нині на благодійних концертах, що проводяться в підтримку ЗСУ в різних куточках нашої України й на Радомишльщині зокрема. Додавала вона сил і надії учасникам буремних українських протестів у 2004-му і 2013-14-му. Разом з гімном України вона неодмінно заспівується футбольними уболівальниками на матчах збірної України, надихаючи футболістів на атакувальні дії. Її, як мовиться, впізнають з перших нот та перших слів, адже стала вона нашим знаним пісенним символом. І отак уже впродовж більше ніж півстоліття.

Йдеться про «Червону руту», що злетіла над Україною та світом у 1970-му, і відтоді її тріумфальний політ не припиняється.

Вперше публічно пісню Володимира Івасюка було виконано 13 вересня 1970 року на Театральній площі Чернівців у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою». Її проспівали сам автор і солістка місцевого джаз-ансамблю Олена Кузнецова. Як згадує виконавиця, на майдані тоді зібрався величезний натовп, що вибухнув овацією. І наступного дня «Червону руту» вже наспівувало все місто, а за ним – уся Україна. А її автор, на ту пору 21-річний студент Чернівецького медичного інституту, як мовиться, проснувся знаменитим.

Перше виконання «Червоної рути»: Володимир Івасюк і Олена Кузнєцова.

Втім сестра пісняра Оксана зазначає, що Володя працював над створенням цього невеличкого пісенного шедевру декілька років. Ще у 1967-му він у батьковій бібліотеці натрапив на працю українського етнографа й фольклориста Володимира Гнатюка «Коломийки» видання 1906 року. В одному з народних переспівів згадувалась чарівна «троєзільна червона рутонька», що, як з’ясував юнак, росла у Карпатах і, окрім цілющих властивостей, мала за переказами приворотну силу, а дівчина, яка її знайде та зірве, спізнає щасливе кохання. Отак і народилися всім відомі нині рядки «сонце-руту знайшла і мене зчарувала»... Притому поміж однокурсниками Івасюка розійшлося кілька варіантів слів до пісні, допоки не з’явився той остаточний, що й поширився світом.

Уперше автор виконав пісню вдома, і рідні, зачувши її, почувалися гордими й щасливими.

Цей пісенний твір увійшов до репертуару багатьох тогочасних виконавців. Мова не лише про українських, а й республік колишнього СРСР та зарубіжжя. Тривалий час вона посідала перші рядки популярності в усій східній Європі. Як зазначала свого часу під час нашого спілкування в Радомишлі народна артистка Оксана Білозір, мати в репертуарі українську пісню вважалося у 80-х ознакою якості колективу чи виконавця на союзному рівні. Водночас «Червона рута» дала потужний старт сучасній українській естрадній пісні, визначивши на багато років вагомий орієнтир, на якій рівнялися інші.

За підсумками Всесоюзного телефестивалю «Пісня-1971», що якраз тоді започаткувався, «Червона рута» стала його лауреатом. Це був, по суті, чи не єдиний випадок в історії «Пісні року», коли перемагала пісня самодіяльного автора і самодіяльних виконавців (її виконували солісти ВІА «Смерічка» Василь Зінкевич та Назарій Яремчук, тріо яким склав сам Івасюк). І такий ось промовистий факт, що теж не має аналогів: після тріумфальної прем’єри «Червоної рути» фірма грамзапису «Мелодія», за часів СРСР державний монополіст у цій царині, одна за однією випустила платівки із записом пісні шістьох виконавців, і всі вони миттєво розійшлися між меломанами.

Стрімкий злет пісні остаточно визначив професійний шлях її автора. Адже вчився він на медика, мав схильність до живопису, але обрав таки музику. Професійну. Відтак позбувся свого «самодіяльного» статусу, що, за словами друзів, дещо його гнітив, і вступив до Львівської консерваторії. А вже у славному місті Лева започаткував творчу співпрацю з багатьма тамтешніми корифеями поетичного слова, бо попервах переважно поєднував музику з власними поетичними рядками.

Слідом за «Червоною рутою» Володимир Івасюк створив цілу низку надзвичайно популярних пісенних творів: «Я піду в далекі гори», «Водограй», «Відлуння твоїх кроків», «Пісня буде поміж нас», «Балада про дві скрипки», «Два перстені», «Балада про мальви», «Лиш раз цвіте любов», «Я – твоє крило», «У долі своя весна», «Залишені квіти» (це, до речі, єдина пісня у спадщині митця, де на музику іншого композитора – Валерія Громцева – покладено його вірш) та багато інших, що дотепер не втрачають принадності на сценах і в ефірах. У творчому доробку з’явилися сюїти-варіації для оркестрів та хору, музика до театральних вистав.

Та все ж найбільшої слави зажила «Червона рута», яку не без підстав називають пісенним гімном української ідентичності, адже вплинула вона на розвиток усієї української естради. Музикознавці стверджують, що до її появи українську музику розглядали переважно однобоко і суто з етнографічного погляду. А тут раптом стався її шалений вибух і розвій. Бо всі побачили що вона може бути модною, може бути стильною, може бути танцювальною.

Власне, завдячуючи Івасюковій пісні, неабиякого поширення набуло словосполучення «Червона рута». Таку назву має широковідомий Всеукраїнський пісенний фестиваль, запозичили її знані музичні колективи і не тільки. Приміром, у кризові дев’яності такою собі «квіткою надії» до відродження соціально-економічного розвитку Радомишля стала утворена в місті однойменна фірма, що успішно реалізувала ряд соціальних і господарських проєктів.

Подібні фото, як і ось ці, що їх зробив фотокореспондент газети «Зоря Полісся»  Микола Попович, мабуть, зберігаються в родинних альбомах багатьох радомишлян. Увічнено на них подію, що відбулась у місті в червні 1993-го. Тоді в Радомишлі було відкрито зону відпочинку «Острів». Облаштувало її на міському ставу якраз Акціонерне товариство «Червона рута».

Вусань в окулярах у центрі першої світлини – відомий житомирський письменник Олексій Опанасюк (він, на жаль, пішов за межу Вічності у 2011-му), що брав участь в урочистостях. До слова, того дня в міському парку проводилося також свято книги.

А 2022-го під час загальнодержавних заходів з дерусифікації нашої топоніміки ім’я Володимира Івасюка присвоєне одній із вулиць Радомишля. У ряді українських міст, між тим, з’явилися вуличні топоніми саме з назвою «Червона рута».

Світлій пам’яті Івасюка, що у 1979-му трагічно пішов з життя за так і не з’ясованих обставин, композитор  і поет Віталій Близнюк присвятили щемну пісню «Відлуння вірності». У ній пісенне чар-зілля «Червоної рути» порівнюється із зорею, що упала в самісіньке серце українців...

Лише 30 років життя відміряла доля Володимирові Івасюкові. З жалем наразі доводиться міркувати, скільки ним не написано й недоспівано прекрасних творів, що напевне збагатили б українську культуру вагомим розмаєм неповторних і багатющих поетично-музичних перлин.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 19 травня, 14 липня 2023 р.