Жінка з газетного знімка

 

У повідомленні, яке отримав через соціальні мережі, невідома мені дописувачка, зважаючи на її поінформованість про мою роботу в «Зорі Полісся», цікавилась: чи можу щось додати до вміщеної інформації. До тексту долучалась давня вирізка саме з нашої газети десь більш ніж тридцятилітньої давнини: фото жінки з невеличким у кілька рядків фрагментом публікації про неї. 

Героїню твору по світлині впізнав відразу, адже зображено було колишню колегу по газетярському ремеслу, що доволі тривалий час працювала у Радомишльській райдрукарні – Петронелію Іванівну Сосницьку (зазвичай зверталися до неї за скороченим ім’ям Неля). За фахом вона була лінотипісткою – майстринею машинного набору друкарських газетних форм. Для непосвячених поясню, що до 2004 року, відколи було запроваджено сучасний  комп’ютерний набір та друк «Зорі Полісся», газета складалась вручну з відлитих на лінотипі за допомогою машинописної клавіатури свинцевих суцільних текстових рядків. І Неля Сосницька набула у цій царині неабиякої вправності та майстерності.

На моє запитання до авторки звернення, що саме її цікавить, вона відповіла: «Повний текст статті», бо надіслала лишень, що від неї збереглося.

З огляду на те, що газетні підшивки минулих літ в редакції зберігаються, покопирсавшись у них, знайти потрібний номер, звісно, можна. Але, щоби прискорити пошуки, поцікавився деякими часовими аспектами. Позаяк, маючи вже певний досвід, навчився візуально за газетним набором чи версткою та поліграфічними особливостями фоторепродукцій визначати той чи інший часовий період виходу нашого часопису. Тож невдовзі віднайшов «Зорю Полісся» від 27 січня 1987 року, у якій було вміщено нарис Марії Гордієнко «Одна з перших». Ось промовистий фрагмент із нього, що сповна характеризує досвідчену й шановану трудівницю.

«Майже два десятки років за лінотипом. І весь час – на газетному наборі. Бувають і термінові матеріали, і непередбачені правки, і поламки машини в газетні дні, і погана вентиляція в літню спеку… Буває, що нема фази або нема світла, що погано гріється метал, що рябить очко… Буває…

І все ж, коли рівномірно гуде лінотип, і Петронелія Іванівна як справжній віртуоз легенько торкається клавіатури, ми спокійні, бо знаємо: газета вийде вчасно…»

«Набирає здорово!», – не без симпатії свого часу відгукувався про неї колишній радомишльський газетяр Василь Скуратівський, що став згодом відомим українським письменником та етнографом, відзначаючи швидку і якісну роботу машинної складачки Сосницької.

Відтак поцікавився у співрозмовниці, ким їй доводиться жінка з газетного знімка.

«Це моя бабуся», – відповіла Анастасія Берелет, що мешкає в Дніпрі. Притому вона зізналась, що в дитинстві у родинному альбомі всі бабусині нагороди та письмові згадки помалювала й порізала. Тож, натрапивши тепер на отой газетний фрагмент, що дивом вцілів, вирішила у такий спосіб дещо спокутати дитячу провину, щоби зробити рідній людині приємність.

До слова, Петронелія Іванівна Сосницька справедливо належала до кращих трудівниць радомишльської друкарні, до когорти тих, кого колись заслужено називали передовиками виробництва, ударниками праці.

Потрапила вона сюди на роботу на початку 1970-х за направленням після Львівського поліграфічного училища як Неля Жердієва. Її наставниками, яким удячна дотепер своїм становленням, були тодішній директор підприємства Семен Власенко, колежанки Валентина Гальона, Антоніна Гальченко.

А десь через рік по тому молода лінотипістка стала Сосницькою, пов’язавши свою долю з місцевим парубком Леонідом, що мав таке прізвище. З ним у парі викохали трьох доньок – Оксану, Марію, Олену, щоправда, піднімати їх довелося самій. Чоловік зарано відійшов у засвіти…

Набувши пенсійного стажу, роботу залишила і вирушила до середньої доньки (Марічка в заміжжі за теж радомишлянином носить прізвище Норик) на Полтавщину, де у тамтешніх Горішніх Плавнях мешкає дотепер. Пішов їй уже 82-й рік, і на сьогодні вона вже не лише бабуся, а й прабабуся, котрій рідні люди віддячують любов’ю та шаною, що на них вона, безумовно, заслужила.

А ще – вивчають її життєвий та професійний досвід, аби його гідно продовжувати. Гарною підмогою в цьому споконвіку слугували родинні реліквії та альбоми.

Бережіть їх, щоби з літами за ними не жалкувати.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 14 липня 2023 р.