Як дарунок до жіночого дня

 

Ті, хто жив у часи СРСР, напевне, пам’ятають, як комуністична влада широко пропагувала так звані «трудові дарунки» до тих або інших визначних дат. Поширеними були, для прикладу, ідеологічні гасла на кшталт «Річний план – до річниці Великого Жовтня», «100-річчю Лєніна – 100 ударних змін» та їм подібні.

Зазвичай до ювілеїв чи й «рядових» свят вводили в дію будівельні об’єкти. Ще донедавна, скажімо, в Радомишлі про таку практику нагадували пам’ятні дошки з написом: «Збудовано на честь 50-річчя Жовтня». Вони зокрема містилися на добудові колишньої школи №6 (нині – поліклініка), на універмазі (згодом «Дитячий світ»), на автостанції, що з’явилися в місті якраз 1967-го.

Втім пальму першості тут впевнено тримало Новоріччя, адже здебільшого саме у кінці року авральним порядком здавалися новобудови. Нерідко – на папері, бо по тому ще чимало часу латалися затулені сяк-так дірки, впорядковувалися території тощо. І тоді офіційне відкриття приурочувалося до чергової святкової дати, зокрема – 8 березня, і вже подавалося як дарунок жінкам.

З таких причин чи ні, але свого часу до Міжнародного жіночого березневого дня відкрилися дві важливих «культурних» споруди: в 1954 році – Будинок культури, а у 1962-му – кінотеатр ім.Шевченка. Щоправда, відкриття кінотеатру з огляду на його наймення вірогідно приурочували ще й до дня народження Кобзаря, хоча урочистості відбувалися таки 8 березня.

БК офіційно відкрився 18 лютого. Зробити це нібито теж планували до жіночого свята, але поквапили «культурні» чиновники з області. Вони повідомили про свій приїзд до Радомишля задля вручення грамоти Міністерства культури учасникам гуртка художньої самодіяльності села Юрівка, які увійшли до кола переможців республіканського огляду, і, крім того, мали оглянути й новозбудований заклад культури в райцентрі, про що нагору вже доповіли. Звісно, що нова будівля більше личила для прийому високих гостей, аніж периферійний та малопривабливий сільський клуб. Втім з нагоди святкового для жіноцтва дня у новому Будинку культури таки відбулися урочисті збори громадськості та концерт.

 

Радомишльський Будинок культури на фотолистівці 1964 року.  Світлина О.Сахневича. 

Тут ідеться, власне, про відкриття споруди, адже така установа як Будинок культури в Радомишлі існувала ще з 1930-х. Містилась вона на Присутственій вулиці в будівлі колишнього народного дому (по війні там розташувався Будинок піонерів). Видовищні заходи й урочистості влаштовувалися в сусідньому театрі-кінотеатрі, до якого вів вільний прохід через садочок.

Зводили новий БК методом так званої «народної будови», коли місцева влада доводила визначені й розподілені будівельні завдання підприємствам, установам, організаціям, колгоспам. Недарма у день відкриття споруди найкращих із «підрядників» було відзначено і вшановано. Тривали будівельні роботи два роки.

Втім про повноцінне будівництво усе ж не йшлося. Адже під Будинок пристосували колишній костел, закритий радвладою. У ньому, звісно, облаштували сцену, глядацьку залу на 400 місць з партером та балконом, прикрашену величезною люстрою, обладнали кімнати для гурткової роботи, костюмерну, гардероб, квиткову касу, прибудували величний портал з колонадою, а з «тилу» – таку собі убиральню для переодягання артистів. Про культову споруду хіба що нагадували аркові склепіння її цокольного приміщення, яке стало «підвалом», де розташували котельню.

Костел у повітовому Радомислі. Фотолистівка початку ХХ ст.

У нововідкритому Будинку вже знайшлося місце й для розташування адміністрації закладу. Попри підпорядкування районному, а з 2018 року – міському відділам культури, БК був окремою господарською одиницею, очолював яку директор. У різні роки цю посаду обіймали зокрема Л.Шинков, І.Завєрин, М.Євстифєєв, В.Скуратівський (удостоєний згодом звання заслуженого працівника культури України), М.Ревенко, М.Глущенко, В.Добровольський, К.Журавков, В.Нагорний, П.Кузьменко, А.Домбровський, В.Третяк, М.Лисак, В.Домбровський, Г.Мозговий, С.Писаренко, С.Катерленко, М.Дацюк (натепер).

Гумористично-сатиричний дует у складі двох директорів – Всеволода Скуратівського та Михайла Ревенка. 

Не всі з них успішно поєднували культурну й адміністративну складову. Хтось тяжів до першого, хтось – до другого. Скажімо, як розповідав Михайло Ревенко, мистецька роль одного з перших повоєнних керівників зводилась до виголошення з авансцени, а то й безпосередньо із залу, кількох віршованих рядочків зі славословіями «партії-Лєніну-Сталіну». Затим відкривалась завіса, де стояв хор, що зазвичай відкривав офіційні концерти місцевого ґатунку.

Будинок культури традиційно опікувався місцевою художньою самодіяльністю, мав мережу гуртків (вокальні, інструментальні, драматичні, танцювальні та їм подібні мистецькі, або ж «за інтересами» – були свого часу навіть крою та шиття, вишивки, шахів і шашок) з відповідними виконавцями, колективами, майстрами. Їх очолювали переважно методисти, що вели той чи інший напрямок роботи. У цій когорті культпрацівників – В.Якименко, В.Бакуємський, А.Клименко, Т.Павич, Г.Власенко, Л.Глухівська, О.Здебський, С.Воротінцева, А.Боренко, О.Лисак, Л.Григор’єва, Т.Гальченко, В.Нощенко, І.Сагайдак, Є.Бернацька, М.Палиш, А.Ткаченко. Керовані ними хори, ансамблі, танцюристи, драмгуртки, агіткультбригади (користувалась колись популярністю така організаційна мистецька форма) були добре знані на Радомишльщині та за її межами, отримували перемоги й відзнаки на багатьох оглядах, конкурсах, фестивалях, удостоювались почесних звань «народних колективів», а місцеві самодіяльні таланти мали змогу реалізувати свій творчий потенціал.

Виступ агіткультбригади. 

Готується танцювальний номер. Репетицію веде Григорій Власенко.

Не злічити, скільки відбулося тут різноманітних концертів, дійств, урочистих та офіційних заходів, як і не перерахувати всіх відомих виконавців, артистів та мистецькі колективи, що виступали на цій сцені. Серед них – Д.Гнатюк, В.Зінкевич, О.Таранець, Р.Кириченко, Д. і В.Матющенки, Н.Матвієнко, Л.Відаш, Л.Ротару, В.Білоножко, А.Кудлай, М.Мозговий, І.Демарин, О.Гаркавий, Я.Табачник, Т.Нєдельська, Г.Бєсєдіна, брати Н. та Д.Яремчуки, В.Шинкарук, І.Шинкарук, І.Ганзера, К.Артеменко, П.Кадочников, О.Попов, М.Невідничий, В.Сафонов, Р.Борисюк, Черкаський хор, Житомирські «Льонок», «Родослав» та «Орея», Буковинський та Гуцульський ансамблі пісні і танцю, Державний духовий оркестр України, естрадні гурти «Товтри», «Зелений вогник», «Два кольори», «Світязь», «Беркут», «Гарун», «Збруч», «Альбом», «Мріяни», «Древляни».

На сцені Радомишльського Будинку культури Алла Кудлай і Віталій Білоножко. Лютий 1989 р. Світлина М.Сичевського.

На згадку радомишлянам  - автограф В.Зінкевича.

Гастролювали в Радомишлі славнозвісний столичний академічний театр ім.І.Франка, театри Київського Будинку офіцерів, Театрального інституту, обласні – Київський ім.П.Саксаганського, Луганський, Чернівецький академічний ім.О.Кобилянської, Житомирські музично-драматичний та ляльок, театральні колективи з Дубнів, Умані, Новоград-Волинського, Рибінська, Могилева, Бреста, Гродного, Ставрополя, циркові трупи.

Сцена з вистави «Банкір» Академічного театру ім.І.Франка за участю корифеїв сцени Віктора Добровольського, Олександра Омельчука, Василя Дашенка. Радомишль, 1958 р.

Проводили тут творчі зустрічі з радомишлянами композитори О.Сандлер, О.Білаш, С.Сабадаш, Б.Буєвський, Я.Цегляр, В.Філіпенко, О.Злотник, майстри писемного слова П.Глазовий, О.Новицький, Ю.Рогоза.

У колі радомишльських культармійців Борис Буєвський, Павло Глазовий та Олександр Білаш.

А ще прохолодної осінньо-зимової пори БК слугував «танцмайданчиком», під який звільняли від стільців партер. Музики, ясна річ, грали зі сцени.

На початку ХХІ століття будівля почала відчутно руйнуватися, у ній прогнили підлога й вікна, протікав дах, місцями потріскалися, а то й зовсім завалилися стіни. Роботу БК довелося зупинити.

Спіткала така доля й кінотеатр. Відтак у Радомишлі виникла «культурна» криза, коли обидва заклади, придатні для проведення видовищних заходів, зачинилися для відвідувачів.

Зрештою спочатку у 2014-му тією ж «толокою» привели до ладу кінотеатр, що тимчасово на кілька років став Будинком культури, а затим дійшли руки й до його «рідної» будівлі, де вже бюджетним коштом завершили капітальний ремонт.

Ремонтні роботи тимчасом дозволили сучасникам побачити виразні обриси старовинної споруди, зведеної ще у XVIII столітті. Вони відкрилися під знятим шаром тиньки. На жаль, пропозиції краєзнавчої та мистецької громадськості щодо «законсервованого» збереження окремих історичних фрагментів прадавньої первісної цегляної кладки зосталися «непочутими».

А відкрили Будинок культури після ремонту у 2017 році. І, до речі, саме у переддень жіночого свята. За традицією. Позаяк традиції популяризувати й розвивати наші національні культурно-мистецькі надбання та різножанрові народні таланти були і залишаються тут незмінними.

 

Газета «Зоря Полісся», 1 березня 2024 р.