вівторок, 6 листопада 2007 р.

Радомисль, 1917

 

Про те, що дата 7 листопада свого часу багатьма сприймалась як 25 жовтня, зараз видається незрозумілим. Бо 7 листопадато за «новим стилем». А про «старе» календарне число нині вже ма­ло хто пам’ятає. Одначе колись була в Радомислі вулиця, що за більшовицького панування отримала назву 25-го Жовтня.

Так, саме «двадцять п’ятого», а не «двадцять п’ять років Жовтня», як часто-густо досі її називають на зразок усіх таких «сорокаріч», «п’ятдесятиріч». Адже двадцятип’ятилітній ювілей жовтня відзначався... у 1942 році (!). А яка тоді влада була на значній території СРСР, ма­буть, пояснювати не варто. Тож у недалекі ще часи за подібну згадку цілком мож­на було б загриміти у місця не дуже віддалені, як за ідеологічну диверсію.

Назва ж вулиці типове, заідеологізоване найменування тієї епохи, з якою ми ніяк не можемо розлучити­ся, хоча б тому, що береже­мо її у подібних назвах. І дарма, що звалась та вули­ця колись Велико-Київською. Дехто, хто був дбайливо ви­хований комуністичним режимом у такому ж дусі, на­ївно вважав, що, мабуть, іменувалася вона так увесь свій вік.


Вулиця 25 Жовтня (Велико-Київська, Драгоманівська, тепер - Старокиївська).
З кінохроніки 1943 р.

Проте змінились назви цієї та інших подібних пам’ятників більшовицької доби саме після 25-го жов­тня. Двадцять п'ятого жовт­ня 1917 року, коли у Петрограді стався переворот, учинений партією Леніна.

Але то в столиці. Радомисль же жив у той день цілком нормальним повсякденним життям. А Радянсь­ка влада, за радянськими твердженнями, проголошена була в місті у лютому 1918-го. Тіль­ки проголошена, бо остаточ­но вона закріпилась тут аж через два роки, коли «чер­воні» з кривавої братовбив­чої революційної бійні 1917-1922 років вийшли переможцями. Пев­но тому, що вбили більше за інших. Адже таким є, як це не жахливо, закон військових перемог.

Проте у 1917-му передбачи­ти такий перебіг подій, пев­но, ніхто б не наважився. Адже більшовицька партія була далеко не наймасовішою і найвпливовішою політичною силою. Після Лют­невої революції стало мож­ливим відкрито вести політичну діяльність усім партіям, котрі готувалися до виборів Установчих зборів та місцевих народних зібрань, а людність переживала щось по­дібне тому, що коїлося (у демократичному розумінні) у період розпаду СРСР…

А які ж політичні органі­зації діяли тоді в Радомислі? Як свідчать матеріали виданої 1927 року по свіжих слідах подій книжки «Боротьба за Радянську владу на Україні», значний розділ якої присвячений подіям на Радомишльщині, саме в місті було сконцентроване політичне і державне життя повіту. Утворені партійні осередки вели боротьбу за владу на повітовому рівні. Повіт економічно вважався відсталим, населення міста було далеко не пролетарським, як у протилежному згодом переконували. Це, врешті, відбилося й на політичному житті.

Однією з найчисельніших була в Радомислі організа­ція «есерів-соціалістів». Во­на об’єднувала передусім українську інтелігенцію, а також залучала до себе се­лянську спільноту. На чолі її стояли Дяденко (так вказано в книжці, але насправді напевне йдеться про Даденкова), Мандрика, Марченко. Та за часів Цент­ральної Ради ця партія не змогла провести соціальні реформи.

Бунд. У Радомислі це бу­ла доволі чисельна організація. Очолював її Слуцький. У повіті «бундівці» мали свої осередки також у Малині й Коростишеві. Бунд мав ве­ликий вплив серед єврейських робітників.

РСДРП (меншовиків) очолював у повіті Коропенко, службовець Радомиського повітового земства. Орга­нізація мала вплив на робіт­ників. Також незначна час­тина членів цієї партії була в Малині.

Поалей-Ціон у місті й містечках повіту це була численна організація єврейської буржуазії. До її складу входив увесь так зва­ний «торг-пром-союз». На чолі її в Радомислі стояв великий заводовласник Апштейн. Тактику свою ця партія пристосовувала до обставин.

Організація «Слов’янсь­кої громади» об’єднувала міщанство й домовласників Радомиcля. Такою назвою, власне, прикривалися члени чорносотенного «Союза русского «народа». Очолювали організацію колишні полі­цаї.

Тільки починаючи із се­редини 1917 року почала впливати на політичне жит­тя комуністична організація більшовиків. Членами парткому були Б.Айзенберг і Сагалов. Сили партія брала серед незаможного селянст­ва та нечисленного пролета­ріату.

Чи не найголовнішою си­лою при встановленні Ра­дянської влади в повіті була організація «боротьбистів». Зародилася вона, щоправда, пізніше, на початку 1918 року в селі Ставки. Очолю­вав її М.Науменко. Соці­альний склад належав до найнижчого селянства. Маленька, але активна ця ор­ганізація проводила значну роботу. Діяла вона здебіль­шого разом з більшовиць­ким компартійним осеред­ком.

На жаль, фотографій з більшості пе­рерахованих осіб знайти нині непросто. Проте і без них, сподіваємося, читач цілком зможе уявити собі тодішнє радомишльське політичне життя.

Та його поступальний хід, як і всі інші демократичні перетворення лютого 1917-го, були перекреслені в тогорічному жовтні. Відтак ряд політичних партій, побоюючись «пролетарського суду», зійшли з політичної арени, а їхні члени мусили здебільшого емігрувати. Деякі партії, хоча й уважались спільниками більшовиків у боротьбі за владу Рад, згодом ними ж були заборонені і навіть винищені. Можливо, й тому, щоб не згадували потім справжній історичний шлях «розуму, честі, совісті» епохи.

 

(У співавторстві з Олександром Пироговим).

 

Газета «Зоря Полісся», 6 листопада 1993 р.

  

Немає коментарів:

Дописати коментар