22 (за старим стилем 9) вересня 1909 року в повітовому Радомислі
Київської губернії сталась непересічна подія, що підняла місто на значно
вагоміший культурно-освітній рівень. Тут на Бульварній вулиці (нині – Шевченка)
відкрилась чоловіча гімназія – навчальний заклад середнього освітнього рівня,
що давав змогу його випускникам вступати до вишів. До того радомишляни
здобували початкову освіту у міських вищопочаткових чоловічому та жіночому
училищах, парафіяльних школах, діяли в повітовому місті також німецька школа та
єврейські освітні структури.
Гімназія розрахована була на вісім
основних класів і один підготовчий, тобто загальний навчальний цикл тривав
дев’ять років.
Це не був привілейований навчальний
заклад, адже за чинними на ту пору законодавчими нормами приймали до гімназії
дітей усіх соціальних станів та національних груп. Проте їх кількість
регламентувалась. Для євреїв, приміром, діяла шестивідсоткова квота. Низький
відсоток відводився селянському прошарку.
Втім головними вимогами для вступу
та здобування освіти були успішні вступні іспити, таке ж успішне навчання та
плата за нього (вона упродовж існування закладу зросла від 30 до 60 рублів на
рік, за підготовчий клас – 20 руб.).
Тож навчались тут діти купців,
дрібних поміщиків, орендарів, а також чиновників, ремісників, селян,
кваліфікованих робітників. Діти з бідних родин, що добре вчилися, здобували
освіту безплатно. Звільнялися від оплати також третій та четвертий учень з
родини, незалежно від її статків. Притому гімназистами ставали не тільки
радомишляни, а й діти з інших місць — як з найближчих сіл, містечок, так і з інших міст краю.
Очолювали гімназію директор та
інспектор, що призначалися піклувальником Київського навчального округу (ним у
1909 р. працював титулярний радник Петро Зілов). За імперським штатом їм
нараховувалась річна платня відповідно у 1800 та 1500 рублів. Крім того,
казенним коштом вони забезпечувалися житлом, харчуванням та отримували особливу
платню за уроки.
Посадовий оклад вчителя становив 60
рублів за річний курс уроку, через п’ять років роботи в одній гімназії платня
зростала до 75 руб. Класні наставники додатково отримували в рік 160 рублів, а
вчителі латини – 100. Наглядач опікувався учнями переважно в позаурочний час.
Всі вчителі, наглядач та інспектор
входили до педагогічної ради, очолюваної директором, де розглядалися навчальні
та виховні питання.
Директор, звісно, головував і в
гімназійному господарському комітеті, у складі якого перебували інспектор та
троє обраних на трирічний термін вчителів.
Першим директором Радомисльської
гімназії був призначений Микола Лукич Сеферовський. Він закінчив Київський
університет св.Володимира, відлічуючи свій педагогічний стаж з 1873 року. За фахом
був учителем російської мови та літератури.
У 1916-му директором гімназії
призначили Миколу Федоровича Даденкова, що закінчив Ніжинський педагогічний
інститут. Його фахом була педагогіка. Її він згодом викладав у згаданому виші,
став звісним ученим, професором.
У період Центральної Ради директором
працював Борис Максимович Білецький, випускник Варшавського університету,
зусиллями якого в навчальному закладі було впроваджено викладання української
мови та літератури, українською почали читатися й деякі предмети. За Гетьманату
гімназію знову очолив М.Даденков.
Серед перших викладачів гімназії
були законовчитель Петро Іванович Робаківський, вчителі Роман Йосипович
Красуський (математика), Созонт Васильович Соколовський (підготовчий клас і
співи), Михайло Венедиктович Тарасюк (чистописання й малювання), Іван (Йоган) Карлович Куфельд (німецька мова), Олександра Степанівна Юркевич (французька мова), Іван
Іванович Кошоровський, Степан Демидович Шадрін. Письмоводителем (діловодом)
служив брат міського голови Василь Костянтинович Гринцевич.
Одначе заїжджі педагоги здебільшого
надовго тут не затримувалися. Тож надалі педагогічний колектив поповнювали
Володимир Іванович Гусовський (інспектор, викладач російської мови та
літератури), Семен Іванович Вишневський і Олександр Данилович Костецький
(наглядачі), Михайло Володимирович Феофілов (історія), Олександр Всеволодович
Носов (математика), Петро Іванович Куклін (географія та природничі дисципліни),
Ернест Фрицович Вейдеман (німецька мова), Петро Васильович Соколов (російська
мова та література), Андрій Андрійович Русаков (латина), Григорій Никанорович
Хребтов (гімнастика), Михайло Юхимович Головань (письмоводитель), Степан Костянтинович Коломацький (законовчитель), Олександр Гнатович Сахаров (малювання), Михайло
Дмитрович Бартничук (співи), Микола Іванович Воробйов, Євген Єфремович
Іваненко, Андрій Давидович Нечипоренко, Софія Вікторівна Мошинська та інші.
Гімназійним лікарем був тогочасний
очільник медичної галузі в місті Юлій Гродецький.
Педагоги також мали переважно вищу
університетську освіту. Хоча деякі з них були дивакуватими в оцінці знань
гімназистів. Могли, скажімо, виставити всьому класові «одиниці», щоб на
наступному уроці виправити їх на… «четвірки» (оцінювалися учні за п’ятибальною системою), часом
намагалися підловити учня на незнанні. Додаткові заняття не практикувалися,
натомість ті, хто їх потребував, мусили звертатися до репетиторів.
З відкриттям у 1913 році в Радомислі
жіночої гімназії її директором вважався очільник чоловічої. Ряд викладачів
чоловічої гімназії притому працювали в жіночій за сумісництвом.
У 1912 році, коли в п’яти основних
та у підготовчому класі навчалося 145 учнів, а працювало в школі 14 педагогів,
на утримання гімназії було відпущено з державної казни 23607 рублів (у т.ч.
6000 – від міста), від сплати за навчання надійшло 5480 руб., інших надходжень
було 453 руб. 16 коп. Таким чином загальні витрати на утримання закладу
становили 29540,16 руб.
Через чотири роки кількість учнів
зросла до 270, а загальний кошторис збільшився до 40,9 тис. руб.
Як зазначав у своїх спогадах
випускник гімназії Максим Карбовський, до всіх гімназистів, навіть до тих, хто
навчався у підготовчому класі, вчителі і директор зверталися винятково на «Ви».
Про жодні фізичні покарання для тих, хто завинив, не могло бути й мови. Позаяк
за провину учнів виставляли з класу під час уроку, залишали на годину чи дві
після уроків (це називалось «зоставити без обіду на годину чи дві»). Більш
суворим покаранням був карцер. У такому випадку учня, що завинив, за
розпорядженням директора або педагогічної ради у недільний день залишали в
будь-якому класі з ранку до восьмої вечора без сніданку і обіду. І, нарешті,
найсуворішим покаранням вважалося виключення з гімназії за неуспішність або
тяжку провину. Проте без пустощів і покарань, звісно, не обходилося.
Вимагалося суворе дотримання
дисципліни гімназистами й поза стінами навчального закладу. Взимку після
восьмої вечора, а влітку після десятої гімназист міг перебувати на вулиці або в
громадському місці тільки в супроводі старших (батьків, їх знайомих, старшого
брата, дядька). Наглядач постійно перевіряв, чи вдома у пізню пору учні, котрі
приїздили на навчання з інших місць, не мали батьківського нагляду і мешкали на
квартирах.
Позаяк у гімназії виховували
ввічливість, вміння поводитися в товаристві, за столом, вчили танцювати,
виховували поважному та лицарському ставленню до дівчат і жінок, повазі до
вчителів, батьків, старших, літніх людей, всіляко прищеплювали учням почуття
гуманізму.
Майже всі випускники гімназії
продовжували освіту далі. За час існування гімназії у ній відбулося чотири
випуски – з 1916 по 1919 роки. Припинила вона свою діяльність зі встановленням
Радянської влади.
Будинок чоловічої гімназії зберігся
і нині залишається в Радомишлі одним з небагатьох зразків архітектурної
забудови початку ХХ століття. Припускається, що його міг спроектувати
архітектор Федір Олтаржевський, що на ту пору обіймав посаду архітектора
Київського навчального округу. Вказує на це й те, що стиль радомишльської
гімназійної будівлі схожий з іншою відомою спорудою зодчого – Галицькою
синагогою в Києві.
У різні роки в колишніх гімназійних
стінах функціонували соціально-економічна професійна школа, сільгосптехнікум,
військова школа. У 1959 році тут облаштували школу-інтернат для дітей-сиріт, а
після розформування інтернатного закладу з 2013-го діє санаторна школа.
Газета «Зоря Полісся», 4 жовтня 2019 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар