Останнє число червня за календарем ООН 2016
року стало Міжнародним днем астероїда. Якраз 30 червня у 1908 році зафіксоване
було найвідоміше та найнебезпечніше у новітні часи падіння на землю небесного
тіла (за однією з вірогідних наукових версій – саме астероїда), звісного як
Тунгуський метеорит. Той феномен змусив і вчених, і громадськість звернути
увагу на небезпеку, яка може чатувати на людство з космосу, а відтак –
досліджувати подібні космічні об’єкти та спостерігати за ними.
Втім, ця справа, мабуть, не така вже й
проста, адже кількість тільки відомих у Сонячній системі астероїдів нині
перевищує 730 тисяч. Зазвичай вони нумеруються за спеціальною класифікацією та
реєструються у Гарвардському Центрі малих планет. Ті з них, орбіту яких
більш-менш достовірно вдалося обрахувати, отримують офіційні назви.
У 2004 році в реєстрі відкритих і
досліджених астероїдів з’явилось наймення РАДОМИШЛЬ. Як зазначається в
офіційному тлумаченні – на честь «стародавнього міста в Україні (колишній
Мичеськ), розташованого на річці Тетерів, яке вперше згадується в літописі 1150
року, і насичене історичними свідченнями подій за період, починаючи від
бронзової епохи до перемог козацьких військ».
Два роки нововідкрите космічне тіло
іменувалося малою планетою, але після того, як у 2006 році Міжнародний
астрономічний союз встановив нову термінологію щодо об’єктів Сонячної системи,
увівши в обіг термін «карликові планети», астероїди та їм подібні дістали
означення «малих тіл Сонячної системи». До таких тіл належить тепер і астероїд
Радомишль, що рухається у головному поясі астероїдів, розташованому між
орбітами Марса та Юпітера.
Відкрили його 7 жовтня 2004 року в
Андрушівській астрономічній обсерваторії «Липневий ранок» – дітищі знаного
українського астронома Юрія Іващенка. Тож завдяки досліднику-краянину до обігу
космічних назв тепер входить і наш Радомишль.
ЧЕРЕЗ ТЕРНИ – ДО ЗІРОК
Його родові корені між тим походять з Радомишльщини.
12 квітня 1961 року в Андрушівці в родині чайківчанина
Миколи Марковича Іващенка, котрий на ту пору, маючи вже чималі набутки в
журналістиці, працював там кореспондентом обласної газети, народився син. Дата
його народження, що припала на день першого польоту людини у космос, не лише не
залишила батькам іншого варіанту, як назвати новонародженого на честь піонера
освоєння людством космічних просторів Юрія Гагаріна, а й десь підспудно обрала
для хлопчини майбутній життєвий шлях, бо саме космічна наука астрономія стала
згодом для Юрія Іващенка професією.
Позаяк певною мірою далися тут взнаки й материнські гени,
адже мама була вчителем фізики та астрономії. Викладала вона їх школярам
спочатку у Чайківці, куди її направили після закінчення Житомирського
педінституту. Там і познайомилась з
майбутнім чоловіком, який через хворобу мусив залишити омріяну романтичну
геологію і опановував у батьківській оселі ази газетярства. Потому молоде
подружжя переїхало до Андрушівки, де Миколі Марковичу запропонували спробувати
пера вже професійно. Звідти він почав свій журналістський шлях у місцевій
газеті, згодом редагував її. З Андрушівщини, до слова, була родом дружина
Наталія Володимирівна.
Як згадує Юрій Миколайович, коли йому щойно виповнилося
десять, одного травневого вечора сиділи вони з мамою на ґанку під щедро усіяним
зорями небесним склепінням. Мама почала розповідати синові про сузір’я, про
далекі й незвідані космічні світи, про їх загадки і таємниці, що ваблять до
себе людину, відколи звела вона у небо свій погляд, шукаючи відповідей на
одвічні питання «Хто ми, звідки і куди рухаємося?». І вже через два роки
хлопчина самотужки змайстрував із зібраних звідусіль лінз свій перший телескоп,
завдяки якому зумів бодай трішки нахилити і небо, і зорі та планети на ньому до себе. Відтоді прагнення якнайбільше
дізнатися про Всесвіт та його світобудову стало для Юрка справді зоряною
мрією.
Втілюючи цю мрію, він закінчив кафедру астрономії
Київського держуніверситету. Затим працював у Головній астрономічній
обсерваторії Академії наук України, захистивши дисертацію, у 1992-му став
кандидатом фізико-математичних наук.
У кризові дев’яності українська астрономічна наука, як і
її головна обсерваторія, опинилися на задвірках тодішньої державної політики.
Юрій Іващенко змушений був податися в автосервісний бізнес, благо, там знадобилося його володіння
англійською. Водночас це дало змогу не лише, як мовиться, триматися на плаву, а
й продовжити реалізацію тієї ж життєвої мрії, що всякчас потребувала
матеріальної підтримки.
Тож своїх наукових уподобань молодий учений не
полишив і невдовзі ініціював створення в
Україні власним коштом першої приватної обсерваторії. Їі будівництво почалося у
1998 році в селі Гальчин – передмісті Андрушівки. Ініціатива Іващенка дістала
підтримку вітчизняної Академії Наук, котра передала Андрушівській обсерваторії
купол та телескоп з колишньої спостережної бази українських астрономів у
Приельбруссі, на використання яких держава грошей не мала.
12 квітня 2001 року центр астрономічних досліджень в
Андрушівці, який назвали «народною обсерваторією», почав відлік своєї науково-дослідницької
діяльності.
Одним зі своїх напрямків андрушівські астрономи обрали
дослідження малих планет, перші з яких відкрили у 2003 році. Нині їх лік уже
перевалив третю сотню, і за цим показником Андрушівська астрономічна обсерваторія
увійшла до чільної двадцятки найпродуктивніших обсерваторій світу.
РАДОМИШЛЬ У ПОЛІСЬКИХ СТОЖАРАХ
Відкриття нових небесних тіл дало змогу Юрію Іващенку та
його колегам втілити унікальний проект «Стожари батьківського краю» із
складання «зоряної карти Житомирщини», за якою кожен куточок цієї Поліської
землі отримав власний космічний оберіг – астероїд зі своїм найменням. Відтак
зафіксовано було зокрема назви райцентрів, спираючись передовсім на їх
історичні назви, як, скажімо, Горошки, Пулини, Звягель, Здвиженськ, а також
деяких інших визначних і стародавніх населених пунктів житомирського краю.
Сторінка, присвячена
астероїду Радомишль, з альбому «Стожари батьківського краю», виданого Андрушівською астрономічною обсерваторією.
– Для нас цей проект став не просто астрономічним
реєстром орбіт відповідних небесних тіл, що несуть на собі топоніми
Житомирщини, - розповідає Юрій Миколайович, – а спробою дослухатися до голосу
наших предків, котрих оберігали у давнину небесні сузір’я, що й нині
виблискують для краян променями віри, надії та любові…
Радомишль став однією з перших назв у цьому переліку –
сьомим за ліком, а ця цифра, відомо, вважається щасливою. Хоча андрушівські
дослідники наперед вибудували своєрідну чергу назв, заповнюючи її крок за
кроком.
– Звісно, Радомишль був серед перших у нашому списку, –
зазначає Іващенко. – Це моя батьківщина – батьківська земля й оселя, де я часто
бував і буваю. Вражений його давньою й цікавою історією. Відтак особисто
сформулював цитату про Радомишль, яку зафіксовано у Гарвардському реєстрі
астрономічних назв. Це місто зростало та змінювалося на моїх очах…
Юрій Іващенко: «Всі діти люблять
Оленя, полюбив з дитинства його і я. Тепер приводжу до нього своїх дітей».
Фото з родинного архіву
Іващенків.
До Радомишля свого часу переїхали (можна сказати, що
повернулися) батьки астронома і деякий час потому працювали – Микола Маркович
так само кореспондентом обласної газети, Наталія Володимирівна вчителювала у
школі №3. Тут вони і відійшли у засвіти. Мешкає у місті й зараз його сестра Ірина
Миколаївна.
ЛЮДИНА ВСЕСВІТУ
А ще відкривачі з Андрушівки увічнили у зоряних назвах
знаних діячів української культури –
Б.Ступку, Л.Костенко, А.Кузьменка (Скрябіна), А.Говорадла, М.Покропивного,
Ю.Градовського. У царині астрономічних назв, як зізнається дослідник, подеколи
мають свій вплив особисті симпатії, які, одначе, не виходять за рамки політики
міжнародної астрономічної спілки.
Разом з тим, популяризуючи в космічних топонімах Україну
і свій рідний край, Юрій Іващенко сповідує філософію космополітичного
патріотизму, вважаючи, що любов до конкретного куточка на Землі слід поширювати
далі – за рамки свого міста чи села і
навіть країни. Бо дехто, на жаль, вбачає свій патріотизм у тому, щоб викинути
сміття з власного обійстя, села, району тощо – сусідові. А треба любити свою
планету, як і Всесвіт загалом.
Власне, очолювана ним обсерваторія не обмежується лише
відкриттям та дослідженням небесних тіл. Подальше виявлення нових далеких
астероїдів для неї нині ускладнене все меншими їхніми розмірами, що непідвладні
можливостям наявної апаратури. Натомість андрушівські астрономи долучились до
міжнародної програми спостережень за так званим «космічним сміттям», що його
«викинули» в космос земляни. Йдеться про виведені свого часу на орбіти штучні
супутники землі, які відпрацювали свій ресурс, а то й перетворилися на уламки.
Чимало з них блукають небесними просторами, становлячи загрозу для нашої
планети, деякі притому оснащені ядерними реакторами.
На
цьому фото Андрушівський телескоп зафіксував розпад космічного корабля на
орбіті і утворення космічного сміття.
Так само й теперішня астероїдна програма андрушівців тимчасом спрямована на
ті об’єкти, що являють небезпеку для Землі, перебуваючи у загрозливій
близькості від неї чи рухаючись у її бік. Іващенку та його колегам вдалося
відкрити кілька астероїдів, які є потенційно небезпечними для нашої планети.
Загалом стараннями усієї астрономічної спільноти їх лік іде на тисячі. Але,
як зазначає Юрій Миколайович, найбільшу загрозу становлять ті, які ще не
відкриті. Наразі продовжує він разом з однодумцями досліджувати ночами космос,
поки людство спокійно спить, і щоб надалі могло спокійно спати.
Газета «Зоря Полісся», 21 липня 2017
р.
Немає коментарів:
Дописати коментар