Таран у небі над Радомишлем

Вранці 22 червня 1941 року над Радомишлем у бік Києва пролетіли вервечки бомбардувальників. Тривогу в серця усіх, хто їх побачив, вселило не лише надмірне гудіння літаків, наповнених по вінця смертоносним вантажем, а й незвичні хрести на крилах. У страшні здогади про німецьке нашестя радомишлянам не хотілося вірити, але вони ще більше посилилися, коли  непроханих зайд почали атакувати червонозоряні  перехоплювачі, а потім вже й підтвердилися після офіційного повідомлення опівдні того дня про початок війни.

Як зазначає відомий києвознавець Дмитро Малаков (його життєпис, до речі, пов’язаний з Радомишлем), київська протиповітряна оборона на відміну від прикордонної не міркувала за принципом, «як би чого не сталося», а працювала по ворожих літаках на ураження, і при наближенні до української столиці «Юнкерсів» їм назустріч вилетіли радянські винищувачі. Саме їх бої з ворожими літаками спостерігали у небі жителі Радомишльщини.

У своїх спогадах колишній льотчик-винищувач Дмитро Панов, що влітку 1941-го захищав від ворожих літаків київське небо у складі 43-го винищувально-авіаційного полку (ця частина, між іншим, тієї пори використовувала польовий аеродром під Кочеровом), розповідає, що вранці першого дня німецько-радянської війни біля Радомишля ад’ютант ескадрильї молодший лейтенант Степан Кучеров вклинився у стрій німецьких бомбардувальників і одного з них збив, але винищувач був ущент рознесений стрілками з інших ворожих машин. Літак із убитим льотчиком упав неподалік від збитого ним німецького.

А в другій половині дня так само під Радомишлем льотчик з ланки Панова і його тезко Дмитро Зайцев здійснив повітряний таран – перший на Південно-Західному фронті.

Офіційна версія згодом повідомляла, що, безперервно атакуючи ворожий літак, молодший лейтенант Зайцев використав увесь боєзаряд. Щоб не дати ворогові втекти від переслідування, льотчик вирішив його таранити. Точно розрахувавши удар, він гвинтом відрубав хвостове оперення літака супротивника. Той втратив керування і впав.

Та насправді, пише Д.Панов у книзі «Росіяни на снігу. Доля людини на тлі історичної заметілі», таран стався зовсім випадково. І про це після приземлення відверто розповів однополчанам сам Зайцев. Пілотований ним винищувач І-16 (зазвичай його називали «Ішаком») був оснащений кулеметами «ШКАС», що мали відмінну скорострільність – біля 1500 пострілів за хвилину, тобто протягом хвилини безперервного вогню зброя відпрацьовувала свій ресурс. Тож після довгих черг кулемет треба було перезарядити, смикаючи кільця, які з’єднувалися з тросиками, розміщеними біля ніг льотчика.

Така оказія трапилась, коли Зайцев наздоганяв одного з німецьких бомбардувальників, що дали зворотного ходу і пішли на розворот. Льотчик вдалим маневром пришвидшив ходу, ковзнувши зі зниженням згори вниз, наблизився до ворожої машини, котра відстала від строю, та заходився поливати її кулеметним вогнем. І хоча «Юнкерси» мали доволі надійний захист від наших дрібнокаліберних кулеметів, атака вийшла вдалою: стрільця під заднім ковпаком біля хвоста, очевидно, було вбито. Його кулемет здійнявся «свічкою» і замовк. Припинився вогонь і з передньої кулеметної точки. Зайцев продовжив стріляти, і отут його кулемет зупинився. Діма нахилився, почав смикати за кільця перезарядки і на деякий час втратив спостереження за курсом. Тимчасом винищувач за кілька секунд наздогнав бомбардувальника і вткнувся своїм гвинтом у його хвіст. Як це іноді буває в житті – спеціально таку операцію повторити напевно б не вдалося. А випадково вийшло: гвинт винищувача зрубав руль повороту і руль глибини польоту бомбардувальника, який одразу клюнув носом вниз і полетів до землі. Зайцеву натомість вдалося вдало приземлитися.

За словами Д.Панова, протаранений «Юнкерс» упав біля Радомишля, і невдовзі на летовище привезли закривавлені комбінезони німецьких льотчиків, які загинули при катастрофі, та кулемети з німецького бомбардувальника – вочевидь для піднесення бойового духу.

Цій же меті безумовно повинно було сприяти й поширення інформації про мужній вчинок льотчика Зайцева. Та попервах молодого лейтенанта гнітила надмірна увага політпрацівників, фронтових кореспондентів, які наполегливо ліпили з  нього узагальнений образ геройського радянського пілота. Врешті пропаганда свою справу зробила: 2 серпня, коли ситуація під Києвом почала критично загострюватися, був підписаний Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння молодшому лейтенанту Зайцеву Дмитру Олександровичу звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 356 зі стандартним формулюванням – «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецьким фашизмом і виявлені про цьому відвагу та геройство».

Герой Радянського Союзу Дмитро Олександрович Зайцев.

Щоправда, поширена разом з нагородою офіційна версія різнилась від тієї, яку, посилаючись на зізнання самого героя, переповів його командир. І не тільки в обставинах самого бою, а й у інших деталях. Зазначалося, приміром, що героїчний вчинок відбувся 4 липня, що протаранений ворожий літак упав на околиці Києва, а двоє членів екіпажу падаючого «Юнкерса» вистрибнули з парашутами і потрапили в полон.

Та якщо для льотної справи Радомишль цілком може вважатися київською «околицею», то про полонених у перший день війни у Києві, а не майже за 100 кілометрів від нього німецьких льотчиків, збитих зовсім не Зайцевим, відомо з багатьох джерел, зокрема і з публікацій згаданого Д.Малакова. Адже вони теж стали вагомим ідеологічним об’єктом.

Вочевидь, зважаючи на наведені суперечності, пропагандистська кухня попрацювала ретельно. Втім у супровідних документах щодо представлення до вищої державної нагороди Д.Зайцева підтверджується, що німецький літак був збитий і згорів, і йдеться саме про бомбардувальник Ю-88, а не розвідник,  як це подавалося в пізніших довідкових джерелах.

Можливо, колись (звісно, що не в радянські час) розставив би тут усі крапки над «і» сам герой, проте до перемоги він, на жаль, не дожив, хоча й прагнули його уберегти для безпосереднього передавання свого досвіду молодим льотчикам.

Згодом Дмитра Зайцева перевели в одну з тилових авіаційних частин, де літати випадало вряди-годи, а потім вже у званні майора призначили льотчиком-інпектором з техніки пілотування Військово-повітряних сил Північного фронту.

Подейкували, що Зайцев, котрий за відомостями Енциклопедичного довідника «Герої Радянського Союзу» мав у послужному списку 130 бойових вильотів і 13 збитих ворожих літаків, як і чимало інших офіцерів-тиловиків знічев'я причастився до чарки, і це, можливо, й призвело до його трагічної загибелі. 1 жовтня 1944 року під час тренувального польоту керований ним літак розбився в авіакатастрофі. Пілот загинув, його останки поховали у рідній Тулі, ушанувавши по тому як героя-земляка за всіма належними канонами.