Його бій за державність триває

У величному пантеоні звитяжців та провідників української національної революції 1917-1921 років чільне місце безумовно посідає наш земляк з Брусилова Іван Іванович ОГІЄНКО.

На цьому ще раз наголошувалося у Радомишлі під час Всеукраїнської презентації проекту «ЗАПІЗНІЛЕ ВОРОТТЯ» правди і наш «БІЙ ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ» тривають», яку провів провідний огієнкознавець, доктор філологічних наук, професор, журналіст, письменник Микола Тимошик.

У своїй мультимедійній розповіді вчений доніс до присутніх основні домінанти підготовленої ним дилогії про життєвий і творчий шлях Івана Огієнка (митрополита Іларіона), що нещодавно побачила світ.

М.Тимошик відкрив для себе Огієнка на початку 1990-х, коли визначні постаті українського національно-визвольного руху потроху почали виринати з небуття.

Як зазначає дослідник, в українському літописі є ряд імен, що їх досі російські, як свого часу й радянські проімперські ідеологи всіляко паплюжать та зневажають, чіпляючи образливі ярлики. Зрештою Огієнкове слово всякчас було б головним адвокатом для тих, кого переслідують за правдиве висвітлення української історії, відстоювання рідної мови, духовності й культури.

Адже Огієнко – з когорти тих українських велетів духу, кого комуністичний режим та його послідовники воліли за краще не згадувати взагалі. Але не тому, що він був одним з очільників українського уряду в пору української національно-визвольної революції (півроку його зусиллями трималась українська держава, повноважним представником уряду якої він був) та предстоятелем Української автокефальної церкви. Загроза вбачалась передусім у його багатющій писемній спадщині, яка, на жаль, упродовж багатьох десятиліть залишалась невідомою на рідній землі.

Саме стараннями Миколи Тимошика вона повернулась в Україну разом з постаттю Івана Огієнка.

Свого часу несподіванкою для молодого вченого стала пропозиція, що надійшла з-за океану дослідити Огієнковий архів. Він зберігався у Канаді, де провів значну частину життя український геній, у заснованій ним українській школі.

Це були сотні тисяч аркушів з авторськими текстами, напрацюваннями, посиланнями. Адже творчий спадок Огієнка багатющий.

Наразі вже побачили світ відредаговані, впорядковані та прокоментовані М.Тимошиком більше двадцяти книжок започаткованої бібліотечної серії «Запізніле вороття», що складається з рукописної спадщини та зарубіжних першодруків.

– Кожна із цих книг, – зазначає дослідник, – представляє цілі пласти з історії української культури, які потребують політично не заангажованого переосмислення й достойного пошанування сучасниками. Книги ці, що чекали свого повернення в Україну більш ніж півстоліття, насичені колосальним фактологічним матеріалом, перепущені через небайдуже серце їх творця, спонукають думати і діяти.

У них Іван Огієнко постає як історик, поет, перекладач, мовник, філософ, викладач, державотворець, богослов, духівник. Навіть якби усіх цих професійних та творчих складових він не мав, то був би належно пошанований лише за те, що дав українцям можливість спілкуватися з Богом рідною українською мовою. Завдяки йому Святе Письмо, викладене в Біблії, стало українським.

Масштаби цієї величезної подвижницької праці І.Огієнка, яка тривала чотири десятиліття, вражають. Як розповів М.Тимошик, в Огієнковому архіві зберігалося 775 тисяч аркушів (!) із Біблійними термінами, записаними давньогрецькою і давньоєврейською канонічними мовами та їх українським тлумаченням.

Значний внесок зробив Іван Огієнко, як потому й митрополит Іларіон, у становлення та ствердження української церкви. Століттям тому саме Огієнко як міністр віросповідань вперше звертався до Константинополя з проханням визнати новостворену Українську православну автокефальну церкву. Примітно, що якраз у день, коли Тимошик нагадав радомишлянам цей факт, Синод Вселенського патріархату благословив створення Української помісної церкви.

Позаяк наукові дослідження Огієнка стосуються також історії української церкви та монашества, національного друкарства, літературної, вжиткової мови, культури, багатьох величних постатей нашої історії. Готував подвижник ґрунтовний етимологічний словник української мови, опрацювавши для нього півмільйона статей.

До речі, він першим почав викладати в Київському університеті українською мовою. І це був виклик тодішній шовіністичній імперській політиці. А невдовзі – створив у Кам’янці-Подільському український університет, один з перших, заснованих українською владою. Тож у справі українізації освіти та нашого публічного простору приклад Огієнка також повинен слугувати за взірець.

На жаль, донині його твори не отримали належного їм місця в освітніх закладах.

– Коли у 2016-му я першого разу представляв у Радомишлі доробок Івана Огієнка, – зазначив Микола Тимошик, – для мене стало приємною несподіванкою, що опісля презентації добродій Микола Григорович придбав представлені книги для бібліотечних та освітніх установ району. Таке благодійництво нині, на жаль, побачиш нечасто…

  

Тож з приємністю відгукнувся дослідник на запрошення мецената вдруге зустрітися з радомишлянами. І це невипадково. Адже Брусилів, у якому народився І.Огієнко, у ту пору входив до Радомисльського повіту Київської губернії. З повітовим містом Радомислем Івана Івановича тісно поєднували родинні взаємини (по родоводу дружини Домникії з Литвинчуків), ділові стосунки. Він плідно співпрацював з повітовою газетою «Радомислянин», у якій друкувалися його історичні, краєзнавчі, публіцистичні твори.

З огляду на те, що в українських книгосховищах збереглися лише поодинокі примірники цього часопису, чимало з них були невідомими або вважалися втраченими, як, скажімо, історичний нарис «Містечко Брусилів та його околиці». Зшиток з вклеєними вирізками з повітової газети випадково виявили в архівних фондах Національного університету ім.Т.Шевченка, де колись викладав Огієнко і вочевидь власноруч зробив його для університетської бібліотеки.

– Виявлені в Радомишлі та в інших місцях примірники радомишльських газет з дописами Івана Івановича, на щастя, підверджують що рукописи таки не горять, – прокоментував цей факт М.Тимошик.

До слова, повне зібрання «Радомислянина» є лише в Російській національній бібліотеці Санкт-Петербурга, вкотре засвідчуючи, як позбавляли Україну та її народ своїх історико-культурних надбань.

Втім донині з труднощами вони пробивають собі дорогу до сердець і душ українців. Тож бій Івана Івановича Огієнка за державність триває…

Тимчасом депутат обласної ради М.Григорович закупив презентовані книжки «Його бій за державність», «Запізніле вороття», твори І.Огієнка для методичних об’єднань вчителів української мови, літератури, історії. Чимало з них із приємністю зустрілися з М.Тимошиком. А від імені громадськості Радомишля начальник міського відділу культури Ірина Жарук подякувала Миколі Степановичу за можливість відкрити для себе і краще пізнати постать Івана Огієнка та його наукову й творчу спадщину.

  

«Презентація книг Огієнка і про Огієнка – це історія, пам’ять і розповідь про людину, яка багато в чому перевернула мою уяву, мої погляди, і був би надзвичайно втішений, щоби це сталося з якомога більшим загалом наших співвітчизників», - зауважив, дякуючи організаторам зустрічі та присутнім на ній Микола Тимошик.

  

Газета «Зоря Полісся», 19 жовтня 2018 р.