Повертаючи нашу історичну правду

Примітно, що саме у передвер’ї Дня захисника України, що є також офіційним Днем створення УПА, на започаткованому в 2015 році історико-культурному просторі «Повстанський хутір», який розташований на лісовій околиці Ставків, щороку відбувається традиційний збір – присвята борцям за волю України.

Як зазначив один з ініціаторів та організаторів і самого хутора, і зібрань на ньому очільник радомишльських «свободівців» Сергій Галицький, ця тиха місцина надзвичайно тісно пов’язана з національно-визвольною боротьбою українців 40-50-х років минулого століття. Місцеві жителі були безпосередніми учасниками тих подій, тримаючи зв’язок з похідними пропагандивними групами ОУН та УПА, надаючи їм підтримку та прихисток, за що потому й постраждали.

Те, що нашим краєм проходили рейдові повстанські групи, й нині дехто сприймає із сумнівом. Адже упродовж радянських десятиліть ці факти замовчувалися й приховувалися.

Знаний правозахисник ставчанин Василь Овсієнко, приміром, повідав, як дізнався про один з таких прикладів у стінах КДБ. В одному з кабінетів Житомирського управління, куди багаторічного бранця привезли з ув’язнення, він звернув увагу на детальну карту нашої місцевості, що там висіла. Співробітник, на диво не приховуючи, розповів, що роздобули її в одному з упівських схронів, який випадково виявили біля Березців, що під Радомишлем. «Виказали» його зимової пори хлопчаки, котрі після лижної прогулянки розклали на галявинці багаття, аби зігрітися. Відпочивши, дітвора рушила собі далі. На щастя. Бо потому розігрітий грунт у тому місці раптом несподівано вибухнув. А коли на місце прибули «специ», виявили під воронкою упівський схрон з бідоном, у якому зберігалися документи з тією картою.
Позаяк відомо, що влітку 1943-го притетерівськими лісами від Бердичева на Малинщину прорейдував курінь УПА. На шляху Радомишль - Кочерів повстанці із засідки успішно атакували колону німецьких автомашин, поповнивши свої запаси автоматичної зброї та харчів.

За кілька місяців по тому, саме в такі вересневі дні 1943-го сталась бойова операція відділу УПА під командуванням Лева у Великій Рачі, де повстанці розгромили місцеву залогу гітлерівців, здобувши за підсумками бою чимало озброєння, військового та похідного реманенту, амуніції і навіть ровера – велосипеда.

По війні і в наступне десятиліття за співпрацю з ОУН та УПА репресували кількадесят жителів Радомишльщини. Були серед них і Овсієнки та Василенки, які мешкали на «Повстанському хуторі», що тоді іменувався Жадок. Ця місцина видається надзвичайно зручною для повстанців: за декілька кілометрів від села, з одного боку відгороджена лісом, а з другого – річкою. А ще неподалік на березі Тетерева була зручна схованка у заглибині Чорного каменю, як його називають місцеві мешканці. Під ним, мов у печері, можна було у затишку перечекати негоду.

Як зазначив заступник голови обласної ради Максим Вілівчук, що брав участь у зібранні, саме на Житомирщині було створено першу Українську Повстанську Армію «Поліська Січ». Це відбулося у проголошеній в 1941 році, ще до узвичаєної офіційної дати початків УПА, в організованій Олевській вільній українській республіці, очолюваній Тарасом Бульбою-Боровцем. На житомирських теренах діяло потужне оунівське підпілля, а український партизанський рух тривав ще десятиліттями по війні.

До поновленої хатини на «Повстанському хуторі», де розгорнуто експозицію-літопис підпільної боротьби та звитяги, нині активісти додали обладнану в колишньому льосі криївку – традиційну схованку українських повстанців з усіма належними для неї атрибутами: лежанкою, ліхтарем, друкарською машинкою, пропагандивними матеріалами.

Навколо неї було розгорнуто й реконструкцію бою українських вояків з бойовим спецпідрозділом НКВД. Бій був запеклим, трагічним, проте повстанці, виявивши військову кмітливість, ціною власних жертв взяли гору.

Так само переможно завершилося для українських вояків бойове зіткнення з німецькою частиною, що певною мірою ілюструвало згадані великорацькі події.

В реальному житті боротьба українців за свою волю й незалежність, на жаль, більше пов’язана з поразками, проте були й звитяги, про які слід пам’ятати і розповідати нащадкам. І це промовисто продемонстрували військові реконструктори Радомишля, Житомира, Вінниці, Києва.

- Для нас важливо показати людям реальну історію, як це відбувалося насправді, тобто без прикрас чи ідеологічних штампів, – прокоментував учасник реконструйованих боїв радомишлянин Роман Сладковський. – Притому показати абсолютно автентично, у хоча й пошитій тепер формі, але вона повністю відповідає тим одностроям, які були в представлений період.

  

Такими ж оригінальними були зброя – «трьохлінійки», автомати, кулемети, нагани, інша військова атрибутика, що зберігаються у цілком робочому бойовому стані.

  

І самі «бійці», і їхня амуніція привертали увагу усіх присутніх, даючи змогу повніше відчути нашу історичну минувшину.

Нагадав про неї й В.Овсієнко, що належить до тих, хто продовжив національно-визвольну боротьбу українців у наступні десятиліття. Вже не зброєю, а словом. Бо ж заарештували його за те, що читав, виготовляв та розповсюджував «самвидавну» літературу. За це й отримав 13 з половиною років ув’язнення. А після звільнення українських «шістдесятників» з таборів почали ширитися ідеї та засади Гельсінської спілки, Народного Руху та інших національно-демократичних сил.

Про потребу оберігати та доносити героїчні сторінки нещодавнього українського минулого до сучасників, наступних поколінь, вели мову під час збору також голова Житомирської організації ВО «Свобода», депутат обласної ради Сидір Кізін, голова обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Святослав Васильчук, заслужений діяч науки і техніки, професор-ставчанин Іван Розпутенко.

М.Вілівчук притому урочисто вручив В.Овсієнку найвищу нагороду обласної ради – відзнаку «Честь і слава Житомирщини».

  

У мистецькій програмі дійства були представлені відомий Житомирський фольклорний ансамбль національного обряду «Родослав» та радомишлянин Василь Волівач, що виконали повстанські та патріотичні пісенні й музичні твори, а також танцювальний колектив студії «Силует».

Учасники зібрання підспівували «Родославові», коли розносилося над лісом різноголосе й піднесено-урочисте «Реве та стогне Дніпр широкий» чи хвилююче лунав духовний славень «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни».

Збір теж почався з виголошеної священиком Мирославом Жиличем спільної молитви, що налаштувала присутніх на єднання й гуртування навколо національно-патріотичних основ.

А у перерві «між боями» організатори заходу пригостили усіх присутніх смачним повстанським кулешем, насиченим пахощами лісового багаття та нашого буремного минулого, що повертає нині славні й трагічні сторінки боротьби за волю та незалежність, які десятиліттями всіляко приховувалися колишньою системою. І хоча її апологетами й досі подеколи чиняться перешкоди та перепони, правда таки повертається, а з нею набирає сили й український поступ.

Газета «Зоря Полісся», 12 жовтня 2018 р.