середа, 28 листопада 2018 р.

Пляжний маєток професора Любанського



В пору мого дитинства головною купальною річкою для радомишлян (принаймні тих, що мешкали в центральній частині міста, а також на Рудні й Микгороді) вважався Тетерів. Його тоді ще цілком можна було уявляти повноводним. Хоча середня глибина річка таки була помірною, заглибин уздовж річища вистачало. Саме довкола них і облюбовували городяни свої пляжні закутки. Одним з таких рахувалась місцина на околиці, яку називали «професорською».
Вона розташовувалась уверх за течією, де річка, що несла свої води до Радомишля, впиралась у микгородський пагорб і, повернувши праворуч, після цієї звивини продовжувала свій плин уздовж передмістя. Втім вирушали туди рідко, бо сповна вистачало «Дитячого» пляжу, «Гальони», «Скель». Коли ж таки вибиралися вище, то здебільшого зупинялися на довгому піщаному березі теперішнього тополиного гаю і до «професорського» повороту не доходили. Проте ширився поголос, що там гарні ями для пірнання.
А чому те місце так нарекли, якось особливо і не вникалося. «Професорська» – то й «професорська». Тим паче, що улюбленою ковбасою в ту пору вважалась «Докторська», по кишені були й поширені цукерки «Шкільні» – такий собі «делікатесний» набір тодішніх дітлахів, пов’язаний з «розумними» найменуваннями …
Зринуло оте цікаве народне назвисько в пам’яті вже з роками, коли дізнався, що на тому місці зазвичай купався в Тетереві справжній професор. І цей пляж він уподобав невипадково, адже якраз над ним на узвишші містився професорський маєток з розкішним палацом.
Про цей палац згадує у своїх спогадах про повітовий Радомисль тутешній освітянин та краєзнавець Микола Осадчий. Він, одначе, вказує, що велична споруда належала польській магнатці Любанській. А ще зазначає, що її розібрали в першій половині 1920-х років, коли панувало пролетарське гасло «Мир – хатам, війна – палацам». Відтак спритні пролетарі не залишили від розкішної будівлі й сліду, хоча планувалося використати її під будинок відпочинку.


Чоловік поміщиці нібито був професором. Позаяк дослідники радомишльської минувшини його особу пов’язують з Феліксом Людвіговичем Любанським, який на межі ХІХ-ХХ століть входив до когорти провідних агрономів Південно-Західного краю. Адже був членом Департаменту Землеробства Російської імперії, секретарем Подільського сільськогосподарського товариства, співробітником науково-популярного часопису «Землеробство».
Вищу агрономічну освіту Фелікс Любанський дістав у Київському університеті св.Володимира, де вважався одним з кращих учнів відомого агробіолога професора Сергія Богданова (його життєпис, до речі, теж пов’язаний з Радомишльщиною).
Богданов усіляко популяризовував та заохочував створення дослідних ділянок, на яких можна було б випробовувати і впроваджувати нові агротехнології. І у 1888 році його ідею підтримав відомий у ту пору підприємець та банкір Аріст Мас. У власному маєтку в Деребчині, що на Вінниччині, він започаткував дослідне поле. Керівником дослідної агрономічної лабораторї при ньому став за рекомендацією С.Богданова вчений-агроном Фелікс Любанський.
Деребчинський маєток швидко здобув славу провідного сільськогосподарського полігону. Тут розроблялися і вдосконалювалися методики обробітку землі, її ефективного удобрення, досліджувалися багатопільні сивозміни (семи- та восьми разові), впроваджувалися «зелені» посівні добрива.
Всі дослідження ретельно документувалися і аналізувалися не тільки місцевими дослідниками, а й науковцями та аграрниками інших регіонів, недарма привернувши увагу імперського Департаменту землеробства.
Зразком ведення сільгоспвиробництва слугував і сам маєток, де втілювалися та впроваджувалися також вагомі соціальні програми – сюди запрошувалися фахівці і робітники, яким надавалося житло, забезпечувалися належні побутові умови. В Деребчині було збудовано й відкрито дві школи, лікарня, оплачувались «лікарняні» дні. З розвитком виробничої діяльності стрімко зростала кількість населення.
Значний внесок у досягнення таких результатів зробив Фелікс Любанський, що опікувався агрономічною службою Деребчинського маєтку десять років. Нині відомо більше десятка його тогочасних наукових праць, не враховуючи численних публікацій у фахових журналах та інших періодичних виданнях.
Потому вчений оселився з родиною у Вінниці, де став одним з організаторів новоствореного Подільського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості. Любанський зокрема завідував посередницьким бюро, що тісно співпрацювало з сільгоспвиробниками та супутніми структурами.  
Походив він, між тим, з польського дворянського роду, більшість представників, якого пов’язали своє життя з військовою службою. Тож агрономія, що нею захопився Фелікс Людвігович, виглядала несподіваним винятком. Адже військовиками були його брати Олександр і Антон (відповідно підполковник та полковник), а також діти – Станіслав, Болеслав і Йосип. Усі троє брали участь у Світовій війні і відзначалися за зразкову службу командуванням. Йосип притому дістав у боях поранення. Згодом за часів Української Держави вони служили у гетьманському війську. Болеслав, до речі, потрапив тоді в полон до більшовиків і був увязнений в концтаборі.
Втім нарекли Фелікса таким ім’ям на честь діда, що у 1831 році був засідателем Радомисльського земського суду від дворян. А вже батько майбутнього вченого у званні підполковника пішов у відставку і осів у селі Карабачин Радомисльського повіту (зараз – Брусилівський район), де за реєстрами 1882 року придбав наділ у 199 десятин (121 дес. ріллі та 78 – лісу). У 1900 році його землеволодіння становили 186 десятин, що оцінювалися у 7651 руб. Ще 149 десятин карабачинських маєтностей належали братові Якову.
Ці угіддя, вочевидь, також перебували під фаховим наглядом та науковими рекомендаціями вченого-агронома Фелікса Любанського, який згодом обрав собі під дачну резиденцію повітовий Радомисль.
Відтоді й зберігаються в літописі цього міста згадки та перекази про дивовижного і водночас загадкового «пляжного» професора.


Тепер тут уже ніщо не нагадує ані про маєток Любанських, ані про «професорську» пляжну місцину.





1 коментар:

  1. Коли проживав у Радомишлі ,то в дитячі роки і підлітком ,кінець 50 і 60 роки, часто з друзями ходив купатися на ,,Професорську,,.Тоді це місце було затишне і гарне.Не було концервного заводу і каналізаційних відстійників ,котрі екологічно погіршили Микгород,Тетерів ,Мику та і сам Радомишль.Цієї фотографії я не бачив і не чув ,що тут проживала сімя Любанських.Але чув, що на цьому місці під лівим берегом ,де Тетерів повертає під горою в напрямку міста,втопився парофесор,який приїздив до Радомишля відпочивати. Дітям було трохи страшнувато там купатися,але з часом у гурті граючись у ,,квача,, все забувалося. Дякую дослідникам рідного міста,що цікавляться і досліджують та доносять до радомишлян цінну історичну інформацію, про місто і людей,котрі мали пряме відношення до Радомишля.

    ВідповістиВидалити