Володіючи найбільшими
територіальними обширами з-поміж усіх повітів Київської губернії,
Радомисльський повіт водночас мав найгірші за продуктивністю ґрунти. Відтак про успішний розвиток землеробства на його
збіднених землях, здавалося б, годі було й говорити.
Проте
сільськогосподарська наука намагалась спростувати такі уявлення. Одним з тих,
хто прагнув довести можливість ведення ефективного аграрного виробництва на
поліських пісках, був професор агрономії Київського університету св. Володимира
Сергій Михайлович Богданов.
У 1899 році він
придбав у поміщика В.Ягодзінського 301 десятину землі біля села Фрузинівка (давня
назва - Подол) Горностайпільської волості Радомисльського повіту. Тут вчений
заснував власний маєток, що згодом дістав назву хутора Богданівка, у якому на
тутешніх піщаних ґрунтах започаткував дослідне господарство, прагнучи
організувати прибуткове сільгоспвиробництво. Головний акцент притому робився на
застосуванні сидератів – «зелених» добрив, у якості яких учений застосовував передусім
посіви люпину та серадели.
Позаяк його
науковий інтерес значною мірою якраз і стосувався родючості грунтів. Про це
свідчать, приміром, звіти з цієї
тематики, опубліковані ним у 1897-1900 роках.
Тут учений використав
власний практичний досвід, набутий зокрема у створеній його клопотаннями й
зусиллями університетській дослідницькій лабораторії. Крім того, заручившись
підтримкою знаного підприємця та банкіра Аріста Маса, Богданов став науковим
куратором облаштованого у Масовому маєтку в Деребчині Подільської губернії
дослідного господарства. До речі, керував тамтешньою агрономічною лабораторією
учень Богданова Фелікс Любанський, що згодом збудував у радомисльському
сільці-передмісті Микгород свій дачний маєток. А вже Фрузинівські дослідження науковця
втілилися в праці про практичні й наукові засади вирощування картоплі (1903 р.)
та особливо в роботі «Родючість ґрунту за
найновішими даними» (1903-1905 рр.). А ще своєрідною дослідною хронікою стали
його «Листи з Київського Полісся», які він усякчас друкував у пресі,
засвідчуючи, що застосовувані ним технології доступні усім, хто господарює і
працює на землі.
Доробок ученого
був широко відомим, адже публікувався не лише в суто наукових виданнях, а й
популярних («Землеробська газета», «Сільське господарство і Лісівництво»,
«Господар» та ін.), якими користувався широкий загал практиків ведення аграрного
виробництва. До них належав і журнал Київського товариства сільського
господарства «Землеробство», редактором якого був професор Богданов, перебуваючи
почесним членом цього товариства. Авторитетним
та шанованим він вважався і в наукових іноземних колах.
До речі, свого
часу після закінчення природничого відділення фізико-математичного факультету
Київського університету та стажування і навчання у знаній Петровській
землеробській та лісовій академії (нині – Тімірязівська) Сергій Богданов вирушив
за кордон, аби запозичити досвід організації та функціонування кафедри
агрономії, яку він у 1885-му створив і очолив у рідному виші в якості
приват-доцента. На ту пору 26-річний вчений вже мав ступінь магістра сільського господарства, отриманий у
Петровській академії. Через три роки став магістром агрономії, а у 1890 –
доктором.
Широко відомий
своєю дослідницькою та практичною діяльністю науковець на початку ХХ століття
активно долучився до суспільних та політичних рухів. Саме на Радомишльщині
почалась його громадська діяльність. Тут він був обраний земським гласним
Радомисльського повітового комітету у справах земського господарства, став почесним
мировим суддею Радомисльського повіту. Обирався вчений також гласним Київського
губернського земства та гласним Київської міської думи.
Мав він, між
тим, потомствений дворянський титул, що його отримав у 1877 році батько Михайло
Мартинович, який свого часу був ключарем Софіївського собору в Києві, магістром
Київської духовної академії та професором семінарії, входив до складу
єпархіальної консисторії.
Після розпуску
Другої державної думи царським маніфестом від 3 червня 1907 року термін
скликання нового думського зібрання було призначено на 1 листопада. Притому
зазнало деяких змін виборче законодавство, щоб, як зазначалося в маніфесті, «кожна
частина народу мала в Думі своїх обранців», і щоби Дума Держави Російської
«була російською і по духу».
А вже 31 липня
загальний склад виборщиків Київського губернського виборчого зібрання обрав
Сергія Богданова членом Третьої Держдуми. У її складі він перебував на видноті,
увійшовши до комісій з народної освіти (товариш голови, тобто заступник, доповідач),
сільськогосподарської (голова і доповідач), земельної (товариш голови),
бюджетної, бібліотечної, університетської, «бавовняної»
Водночас, як і за
попередніх скликань, цей парламент також був структурований політично. Щоправда,
вочевидь, з огляду на орієнтири маніфесту, української національної групи у
ньому вже не виявилося. А от російська – була серед провідних: у думському
складі нараховувалось 97 депутатів, що вважали себе помірно-правими
націоналістами. Належав до них і Богданов, що серед політичних пріоритетів уподобав
російську націоналістичну ідеологію.
У 1908 році він
пристав до кола засновників Київського клубу російських націоналістів, що
входив до Всеросійського національного союзу. Для відстоювання та пропаганди
його ідей використовував тогочасні популярні газети, зокрема «Кієвскоє слово»
та «Кієвлянін». Першу з них, слід сказати, редагував брат Віктор. А друга,
маючи консервативно-монархічне та українофобське спрямування, була по суті
друкованим рупором Клубу. Очолювали її в ті роки Дмитро Піхно та його пасинок
Віталій Шульгін, до слова, пов’язані з Радомишльщиною родинними узами (йдеться
про маєток у Ставках, на співвласниці котрого Антоніні Вангенгейм був одружений
брат газетяра Василь Піхно). Сергій Богданов фактично став ідеологом партії з аграрних
питань.
З таким
політичним забарвленням у жовтні 1912-го так само загальним складом виборщиків
Київського губернського виборчого зібрання він був обраний до Четвертої Думи,
увійшовши і в ній до бюджетної, освітньої та сільськогосподарської комісій (у
перших двох був доповідачем), входив також до деяких тимчасових та
узгоджувальних комісій.
Серед думських
ініціатив Богданова, що були реалізовані, слід виокремити створення державних
дослідних сільськогосподарських станцій. Цей його проект, що дістав підтримку,
знайшов практичне втілення у відкритій у 1914 році Радомисльській сільськогосподарській дослідній станції, що запрацювала в селі Федорівка.
У воєнні
1915-1917 рр. він долучався також до розв’язання
продовольчої кризи. Входив, крім того, до ради міністра землеробства, був головою
Вченого комітету Головного управління землеустрою та землеробства.
Між тим, така
«урядова діяльність» стала предметом гострої критики в парламенті, адже
суміщення членами Думи урядових посад тоді теж заборонялося. Та попри протести
окремих депутатів, рішення стосовно С.Богданова з цього приводу так і не було
ухвалене, і його міністерські обов’язки завершилися лише з Лютневою (1917 р.)
революцією, як, власне, й думські.
Тож учений
повернувся до рідного Київського університету, з яким, одначе, і не поривав під
час депутатства. Як позаштатний професор часом він читав студентам лекції з
агрономії. У 1916 році 25-річна професорська діяльність Сергія Михайловича
Богданова була вшанована званням заслуженого професора.
У жовтні 1918-го
Богданов був обраний деканом фізико-математичного факультету рідного вишу,
через півроку очолив факультетську раду. З його ініціативи було започатковано
ряд реформ у сфері викладання, спрямованих передусім на тісне поєднання теорії
з практикою, він ініціював створення нових сільськогосподарських кафедр – ґрунтознавства, агрономічної хімії та зоотехнії. Але
завадило їх повній реалізації захоплення Києва більшовиками в грудні 1919 р.
З Денікінськими
військами С.Богданов залишив місто і разом з родиною осів в Одесі. Тут у ту
пору вирувала епідемія висипного тифу, яка скосила й професора. Він помер 15
січня 1920 р.
Вочевидь, саме
антибільшовицька позиція Сергія Богданова та відкрита підтримка Білої гвардії
пояснюється тим, що ім’я вченого та його науковий спадок у радянський період
перебували під забороною. В Українській незалежній державі так само неприйнятними
сприймаються його відверті українофобські погляди. Втім науково-дослідницька спадщина, що
передусім спиралась на практичне
застосування дослідних ідей та технологій, досі успішно використовується
аграрниками.
Немає коментарів:
Дописати коментар