Колись співали «вода, вода, довкіл вода…», а тепер на часі – «коли вже вода?»

У лютому 2020 року Укргідрометцентр оприлюднив повідомлення, що в Україні вперше за 120 років не буде весняної повені. Як пояснюють метеорологи, високі для зимового сезону температури та мала кількість опадів і майже повна відсутність упродовж зими снігового покриву мають наслідком вкрай низькі рівні води в річках. І в цьому радомишляни можуть на власні очі переконатися, поглянувши хоча б на нинішній стан річища Тетерева. Тут не видно не те, що бодай натяку на водопілля, а й навіть на наповнення весняними водами русла в берегах. Так само вперше весняної пори на річці не вкрило водою обмілини, що виникли останніми роками.

За словами фахівців, така нетипова ситуація є наслідком поєднання несприятливих гідрометеорологічних умов у басейнах всіх річок України, яке склалося на початок лютого 2020 року. І це дійсно дивує, бо весняні повені здавна є традиційними для річок нашого краю.

Власне, в історичних джерелах є безліч прикладів потужних розливів, що завдавали краянам чималої шкоди. Скажімо, в документах уніатської митрополії, що резидувала в Радомислі у 1746-1795 роках, наводяться відомості про відбудову мостів через Тетерів та Мику. У першій половині ХІХ століття водопілля фіксувалися у 1804, 1827, 1831, 1832, 1845 роках. І не тільки навесні. Приміром, 4 червня 1804 року городничий Радомисля Микола Круглов рапортував губернаторові, що за тиждень перед тим у місті і довкола нього прокотилися грози, що супроводжувалися кількаденною зливою. Відтак на Миці прорвало греблю, почалась сильна повінь, низини затопило, вода піднялась до середини Сухарського довгого мосту. Зрештою стихія вгамувалась, хоча завдала значної шкоди сільському господарству.

В рапорті 1832 року йшлося про зруйнування мостів через Тетерів, Мику та Сухарку, якими подорожні діставалися до повітового міста. Відбудова мостових споруд потребувала 60 тисяч рублів, міська казна притому мала на ці потреби лише близько чверті розрахованої суми.

Величезне весняне повіддя вразило Радомишльщину 1845-го року. У Радомислі водна стихія тоді знову знесла всі три в’їзних мости. А ще потужні водяні потоки змели на своєму шляху з притетерівських заплав хати, споруди, худобу, копиці з сіном, соломою, дрова, заготовлену деревину.

Врешті повені стали звичним сезонним явищем, хоча всякчас викликали тривогу мешканців низинних місць та посилену увагу відповідних служб.
Траплялися, одначе, й безповеневі весни, але скоріше як виняток. До того ж, краяни стверджували: те, що вода не взяла навесні, вона забере влітку, маючи на увазі літні розливи річок. І то ставало куди гіршою стихією, бо завдавало непоправної шкоди сіножатям, а то вже й покосам, іншим сільгоспугіддям, де на ту пору бувало й урожаїлося.

Повінь 1975 року.

Останні загрозливі розливи мали місце в Радомишлі 1996 року, коли тогорічного восьмого квітня рівень підйому води в Тетереві було зафіксовано на позначці в 2,65 метра вище середнього показника.

Особливо потерпали від паводків мостові споруди та переправи. В Радомишлі, скажімо, найвразливішим був міст на давньому Київському шляху, що упродовж багатьох років з’єднував Рудню та Микгород. Колись він був проїзним і його майже щороку поновлювали. Згодом, коли через постійні весняні повеневі пошкодження врешті відмовилися від прямого автотранспортного сполучення цих міських околиць, всякчас руйнувалися й влаштовувані на цьому місці пішохідні переходи. Останнім з них був, здавалося б, цілком міцний та надійний підвісний міст, що теж не встояв під час повеневого натиску 1994 року.

У лютому 2019 року не витримала навіть незначного підйому рівня води тимчасова переправа, влаштована тут на період ремонту головного мосту через Тетерів. На щастя, на ту пору рух по відремонтованій споруді вже було відкрито.

Позаяк попри збитки, яких завдавали повені, розливи річок водночас були й залишаються надійною гарантією сталого рівня ґрунтових вод, що останніми роками значно понизився, та пов’язаного з ними ефективного сільськогосподарського землеробства.