Страшні хвороби, що косили радомишлян у минулому

Епідемії, викликані інфекційними захворюваннями, нещадно косили людство з давніх давен. Досі подекуди з жахом сприймається слово «чума», яка за неповними підрахунками упродовж свого відомого лютування забрала до двохсот мільйонів людських життів, і яка нині прирівняна до біологічної зброї.

Не оминуло це лихо й українських земель. Відомо зокрема про пошесть чуми на Київщині у 1351 та 1738 роках.

Низький рівень особистої гігієни та санітарної медицини нерідко спричиняли  й інші епідемічні спалахи. Приміром, у 1831 році в Радомислі й повіті стрімко поширилась холера, що забрала життя багатьох містян і селян. Втім це певною мірою стало каталізатором до відкриття в повітовому місті лікарні, яка почала діяти у 1833 році.

Значну небезпеку в ХІХ столітті становила віспа. Для боротьби з цією заразою повсюдно в містах почали створюватися віспяні комітети з найвищих посадовців відповідного рівня – такі собі аналоги теперішніх районних чи міських протиепідемічних та їм подібних комісій. Створений був такий комітет і в Радомислі. До нього входили зокрема повітовий предводитель дворянства, городничий, благочинний, поліційний справник, міський голова, повітовий і міський лікарі. 
   На віспяний комітет передусім покладалися обов’язки пропагувати і впроваджувати щеплення, вести облік нещеплених малолітніх дітей, інформуючи про це губернію, готувати і навчати віспощепіїв, надавати їм необхідний матеріал для щеплення та інструменти. Оскільки лікарів та фельдшерів бракувало, віспощепії підбиралися з церковного причету, повитух, випускників училищ, цирульників, грамотних міщан, селян та інших верств. Вони всіляко заохочувалися, нагороджувалися, звільнялися від повинностей, податків тощо. Залучали їх повітові комітети для боротьби з іншими епідемічними спалахами та інфекційними хворобами, що несли загрозу. 

Проте особливо якісних змін у запобіганні інфекційним хворобам не сталося.

За метричною книгою соборної Троїцької церкви в Радомислі 1871 року померло 106 осіб з родин приписаних до храму православних парафіян. Для порівняння, означено тут тогоріч 150 новонароджених. Та саме дитяча смертність була особливо високою: пішли з життя 42 дитини віком до 15 років.

Найбільше малолітніх померло від поносу (саме так дослівно зафіксовано причину смерті), що скоріше за все був спричинений інфекційними захворюваннями, – 11 випадків, крупу – 8, скарлатини – 2,  кору – 1.

З-поміж тотожних причин смерті дорослих найпоширенішими були захворювання на туберкульоз – 18 померлих, холеру – 8, менінгіт – 6, «гнилу гарячку» (тиф) – 4.

Між тим, від холери помер того року колишній міський голова Іван Москаленко, а чахотка забрала життя дружини майбутнього багаторічного очільника міста Никодима Гарбарова – 33-річної Февронії.

Позаяк не припинялися й епідемічні спалахи. Приміром,  у 1881 році тиф уразив 140 жителів повітового міста, 39 з яких померли.

1899 року в Радомисльському повіті було зареєстровано 505 випадків захворювання віспою,  101 хворий помер (роком раніше статистика фіксувала 315 таких захворювань і 47 смертей), скарлатина вразила 911 жителів повіту, 176 з них померли (1898 р. – 603/107), виявлено 1262 хворих на кір, який забрав 145 життів (1898 р. – 3518/350), тифом заразився 981 хворий, 33 з яких померли. Значну небезпеку ніс також грип: від нього померло 15 хворих з 569 зареєстрованих випадків.

Спалах тифу забрав життя багатьох радомишлян у 1919-1920 роках, раз-по-раз ширилися тоді також епідемії дизентерії, скарлатини, коклюшу, кору.

Врешті і розвиток медичної науки, і значне поліпшення медичного обслуговування населення стали певним заслоном від епідемій, хоча випадки небезпечних інфекційно-вірусних та їм подібних хвороб, перелік яких повсякчас зростав, час від часу таки нагадують про себе своїми небезпечними проявами.

Колишня повітова лікарня Радомисля, побудована 1907 року 
(нині житловий будинок по вулиці Шевченка, 3).