Терористи на машинобудівному

 

В один з осінніх днів 1964-го розмірений трудовий ритм складального цеху радомишльського машинобудівного заводу перервав дзвін розбитого вікна, затим – другого, скло з яких розлетілося на друзки. До того ж через приміщення просвистіли кулі. Роботу підприємства тривожним порядком зупинили. Сполохані робітники притьмом полягали на долівку, а керівництво зателефонувало в міліцію.

Звідти, озброївшись, негайно на виклик виїхала опергрупа на чолі з офіцерами А.Флейшером, Б.Ніцкевичем, В.Беднарським.

Ситуація вимальовувалась загрозливою і мала, до того ж, небажаний політичний окрас. Адже щойно відбувся Жовтневий пленум ЦК КПРС, який змістив з посади головного партійного та радянського очільника М.Хрущова і обрав новим керівником компартії та СРСР Л.Брежнєва.

Як казав один тодішній сатиричний персонаж, «ви знаєте, яка зараз напружена ситуація в світі…», і на цьому тлі – терористичний напад! Та ще й на завод, який не так давно змінив заплямоване ім’я Сталіна на світле наймення Жовтневої революції, і, до того ж, на хвилі чергової славної революційної річниці.

 

Вид на машинобудівний завод з мосту через Тетерів. 1960-ті роки.

Фото Петра Шуневича.

На місці обстрілу оперативники швидко визначили, що «нападники» стріляють з дрібнокаліберної гвинтівки, а велась стрільба з тодішньої вулиці Володарського (нині – Купальна). Вже на вулиці без проблем міліціонери вирахували й обійстя, з якого лунали постріли і, витягнувши з кобури табельну зброю, з криками прожогом кинулися в дім. Посеред кімнати опери виявили… двох переляканих підлітків. Один із них стояв біля вікна з гвинтівкою, а другий – поруч.

Як з’ясувалося, це були двоє друзів-однокласників з міської школи №1 – Володимир та Анатолій. Того дня Толя зайшов до товариша в гості, і той запропонував йому постріляти з гвинтівки по банках. Батько – господар будинку, до слова, був шанованою людиною, працював головним бухгалтером у місцевому колгоспі. А ще – очолював тамтешній осередок ДТСААФу (Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту). Тож законним порядком йому було надано в користування дрібнокаліберну гвинтівку: для здійснення навчальних, тренувальних та інших визначених чинним порядком стрільб.

Отож, хлопці почепили на плоті кілька «мішеней» – порожніх консервних бляшанок, що в ті роки були неодмінним атрибутом багатьох дитячих ігор, тому дітвора завжди їх тримала при собі. Стріляти вирішили з хати, бо надворі рясно дощило. Приятелі стали на стіл біля вікна, відчинили кватирку і, зручно вмостивши на поперечці шибки гвинтівку, почали змагатися із влучності.

До відома, убійна сила дрібнокаліберної зброї сягає 300-400 метрів. Відтак, хтозна, до яких наслідків могла призвести така, здавалося б, безневинна дитяча забава.

Тимчасом з підлітками та їхніми батьками міліціонери провели «профілактичну роз’яснювальну роботу». До господаря-активіста, крім того, застосували штрафні адміністративні важелі, позаяк не «вжив заходів для належного зберігання зброї та доступу до неї інших осіб, зокрема, дітей». Політичного розголосу, одначе, вдалося уникнути.

А от образ мужніх міліціонерів, що, ризикуючи життям і здоров’ям (декому з них довелося пробиратися до будинку поповзом по багнюці), зупинили «терористів», запав таки в душу одному з юних персонажів цієї історії. Та так, що згодом він пов’язав своє життя з міліцейською службою. І дехто з названих осіб служив потому в Радомишльському райвідділі вже під його началом.

 

Газета «Зоря Полісся», 6 листопада 2020 р.