На книжковому небосхилі засвітилися Пилиповичі

 

«Село Пилиповичі на теренах історії України-Руси» – таку назву має книжка місцевого краєзнавця Юрія Хилі, що побачила світ восени 2020-го. 

 

Автор добре відомий землякам і жителям Радомишльщини як громадський активіст, багаторічний очільник Пилиповицької громади, у минулому – партійний лідер і заступник голови місцевого колгоспу. Саме з його ініціативи свого часу був відновлений і перенесений у центр села від колишньої занедбаної колгоспної контори пам’ятник Тарасові Шевченку. Чимало було зроблено й для впорядкування сіл округу. Уроджений у Радомишлі, він має, проте, пилиповицьке коріння. У Пилиповичах, зрештою, і осів. Звідси й закономірним є інтерес до місцевих історичних витоків. 

Втім, представляючи свій доробок у Радомишльському народному краєзнавчому музеї, Юрій Сергійович зазначив, що не вважає себе краєзнавцем – певно, з огляду на другу частину цього покликання, в якому вочевидь ввижається означення «знавéць». Проте присутні на презентації зауважили авторові, що краєзнáвець – це передусім дослідник та пошуковець, який пізнає свій рідний край і доносить свої пізнання широкому загалові. Й означена робота – промовистий приклад цьому.

Працюючи над книжкою, Юрій Хиля використав багато першоджерел, публікацій, спогадів та переказів односельців про минувшину Пилиповичів і довколишніх сіл. Попервах мав намір подати в книжці тільки місцеву тематику. Проте усвідомив, що сільська так звана мала історія є невіддільною від літопису нашої держави загалом. Відтак розширив межі своєї праці й виклав пилиповицький життєпис на державотворчому загальноукраїнському тлі.

Тим більше, що історія України, яку вивчало не одне покоління краян, підлягає переосмисленню, адже спиралась винятково на імперсько-більшовицькі ідеологічні догми, за якими всі, хто відстоював засади української незалежності і боровся за це, таврувалися мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями, буржуазними націоналістами та бандитами. Вивчаючи архівну, а не догматичну минувшину, зробив цей поворот у своїй свідомості і Ю.Хиля. Одначе, як зі щемом розповідає, дотепер острах говорити й приймати правду для багатьох селян старшого покоління залишається генетичним.

У Пилиповичах така скутість пов’язана зокрема з Українськими визвольними змаганнями 1917-1922 років. У ту буремну пору це село було одним із осередків повстанської армії Соколовських. Недарма впродовж радянського періоду за його жителями міцно трималося тавро «соколовців», а у лиховісні тридцяті з-поміж сіл Радомишльщини чи не найбільше пилиповичан потрапило під криваві жорна комуністичних репресій.

Історик і теж затятий поціновувач минувшини Василь Забігайло у своїй передмові з цього приводу відзначив, що історія сіл чи селищ може бути не менш цікавою, ніж історія великих регіонів чи навіть країн. Вона зрештою є їхньою невід’ємною частиною, доповнюючи загальне історичне тло яскравими і примітними історичними штрихами й деталями.

Своїми думками про видання поділилися також в.о директора музею Сергій Галицький, краєзнавці Геннадій Цвік, Володимир Молодико, зазначивши, що подвижництво Юрія Хилі має стати добрим прикладом для земляків з інших сіл, аби історична палітра Радомишльщини збагачувалась новими краєзнавчими перлинами.

Врешті краєзнавчі дослідження практично ніколи не можна вважати довершеними, адже всякчас знаходяться нові історичні свідчення, факти, дати, що доповнюють попередні публікації. Примітно, що нині такі пошуки й відкриття значно полегшуються доступністю багатьох закритих раніше архівних джерел, оприлюдненням їх на інтернет-ресурсах. Останнім часом, скажімо, дослідники отримали онлайн-доступ до метричних, переписних, ревізьких книг та іншого.

Це підтвердив і Ю.Хиля, повідавши, що, коли починав працювати над книжкою, відомою була одна перша писемна згадка про Пилиповичі в історичних публікаціях, закарбована, до речі, на придорожньому пам’ятному знакові, який стоїть на в’їзді в село. Наразі родовід поселення збільшився вже більш ніж на століття, беручи за відлік життєпису 1415 рік. І це, вірогідно, теж не межа. Відкриваються й інші «білі плями», і навіть з нашого не такого далекого минулого, що, одначе, ховалися за сімома печатками радянської цензури. Йдеться зокрема про колективізацію, лихоліття голодоморів. Тож має намір дослідник готувати друге видання книжки.

Позаяк це не перша літературна спроба непосидючого пилиповичанина. У 2018 році вийшло друком його автобіографічне видання «Пройдений шлях: спогади висновки, роздуми». За словами автора, оповідаючи в ній про власний родовід, про своїх пращурів та їх походження, він доторкнувся й історичного минулого рідного села. Тоді і виникло бажання більше дізнатися самому та повідати односельцям про історію свого поселення і його околиць.

У книзі «Село Пилиповичі на теренах історії України-Руси» докладно висвітлено адміністративні та сільськогосподарські реформування, що відбувалися упродовж століть, суспільні протистояння, роки нацистської окупації, подано сторінки церковного становлення, розвитку медицини, освіти і в давні часи, і в сьогоденні.

Присвятив Юрій Хиля книжку світлій пам’яті своїх предків із прадавнього хліборобського роду Старжинських–Бражевських, усіх репресованих, замучених, убієнних, задушених голодомором, полеглих на фронтах Другої світової,  добропорядних трударів сіл Пилиповичі, Кайтанівка, Переміжжя, Журавлинка.

Тож з удячністю зустріли її земляки та краяни. І хай цей літопис продовжується!

Презентація книжки в Радомишльському народному краєзнавчому музеї.

 

Газета «Зоря Полісся», 6 листопада 2020 р.