От вам і «чортики»…

 

Нашим краянам добре відомий оцей чудернацький плід із загнутими ріжками, що нагадують якір, котрий зустрічається у багатьох водоймах (переважно малопроточних), на річкових заводях. В народі його називають «чортовим» або «рогатим горіхом», «прогульником» тощо. Пригадую, що в пору мого дитинства між дітлахами іменували колючку, на яку натрапляли під час купання в річці чи на озері, «чортиком». А наукова назва цієї рослини, що, до речі, занесена до Червоної книги України, – водяний горіх.

І це справді горіх, адже його плід, що надійно захищений від водяних гризунів, не кажучи вже про рибу та водоплавних птиць, міцною оболонкою, надзвичайно смачний та поживний. Смажені водяні горішки аж до ХХ століття користувалися стійким попитом на ринках Європі, ними залюбки смакували, скажімо, як тепер ядрами їстівного каштана. Між тим, ще одна з його народних назв – водяний каштан.

У країнах сходу його й тепер вирощують тамтешні фермери, а селяни всякчас заготовляють про запас, пам’ятаючи про рятівні властивості цієї рослини за неврожаю харчових культур. На Європейських теренах тимчасом її майже знищили, недарма потрапила вона до червонокнижних реєстрів.

Позаяк, за твердженням українських біологів, у нас водяний горіх поступово відроджується, зважаючи на спорудження ставків, заболочення – тобто через появу стоячої води. У ній рослині легше втриматися коренями на дні та дати потомство. Саме в такій спосіб вона здатна розмножуватися.

Зазвичай після літнього цвітіння горішки зав’язуються і до осені дозрівають, відриваються хвилями від рослини. Коли листки, що щільно вкривають водну поверхню, та стебла згнивають, плоди падають на дно, де навесні проростають. Але далеко не всі, хоча така здатність зберігається у них до сорока років.

І коли влітку бачимо на водоймах щільний зелений листяний «килим», – утворений він якраз горіховою плантацією. 

Водночас проти таких заростів рішуче виступають іхтіологи та рибоводи, стверджуючи, що в надміру зарослих водяним горіхом водоймах надто низький рівень кисню у воді, і в спекотну пору це може спричинити до задухи та загибелі риби. Крім того, доволі тернисті стебла, крізь які часом доводиться «пробиратися» рибі, можуть залишати на ній хворобливі подряпини.

Разом з тим Червонокнижний статус не дає можливості навіть проріджувати горіхові зарості, адже за знищення однієї такої рослини передбачено майже 40 гривень штрафу.

Наразі, як і у будь-якій іншій сфері, слід шукати розумну рівновагу. Адже порушені природні засоби регуляції потребують створення вже штучних умов для взаємозбереження як рослинних, так і фауністичних видів.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 25 лютого 2022 р.