вівторок, 4 листопада 2014 р.

З шаною і вдячністю славному землякові


Його й досі, попри те, що відійшов у засвіти, вважають провідним народознавцем сучасності в Україні. Адже без перебільшення знамениті книги, написані ним - «Берегиня», «Посвіт», «Погостини», «Покуть», «Русалії», «Святвечір», «Кухоль меду» та ряд інших - не просто стали етнографічною і народознавчою класикою, вони допомогли українцям усвідомити й відчути свою спадковість з багатьма поколіннями пращурів, пізнати і приміряти до себе глибинні пласти багатовікових і невмирущих традицій, нагадавши, чиїх батьків ми діти.
Йдеться про вірного сина й відданого патріота України Василя Скуратівського, який до своєї загальновизнаної народознавчої величі додав талант письменника, поета, журналіста.  В основі його творів - свята, обряди, народна мораль, родинні взаємини, українське національне виховання – ті споконвічні засади, на яких тримався і, слід сподіватися, й надалі триматиметься рід український.
Життєві шляхи дослідника і пошуковця виявилися, на жаль, короткими, як за узвичаєними мірками. Лише 66 літ відміряла йому доля. Але вони виявилися надзвичайно плідними й насиченими. Невтомний пошуковець і першовідкривач надзвичайно поспішав жити і творити. Тож кожен з його прожитих років був вартий кількох.
Наразі непросто однозначно осягнути й ті два роки, які Василь Тимофійович провів у Радомишлі. То була пора, коли його талант лише починав себе виявляти, набираючи розгону і розвою. Непримітний, здавалося б, радіоорганізатор райгазети «Зоря Полісся» встигав писати вервечкою кореспонденції, нариси, репортажі, вірші, вести літературну студію, відкривати співочі й музичні таланти радомишлян, відроджувати на тутешніх теренах прадавні народні звичаї. Одна з таких традицій – купальське свято, яке відтоді по сучасному вирує та іскриться на Радомишльщині вже піввіку.
Врешті завдяки Скуратівському багатюща палітра вікових надбань поліщуків поширилась на неосяжних просторах землі української. Недарма ж бо не без гордощів він називав свій рідний край (малою батьківщиною митця і науковця є хутір Великий Ліс на Коростенщині) незайманою цариною етнографічно-фольклорної спадщини, яку і сам досліджував та пропагував, і залучав сюди багатьох своїх однодумців та послідовників. У милі його серцю місця народознавець з приємністю приїздив на творчі зустрічі, що ставали не просто спілкуванням з читачами й земляками, а й своєрідним звітом перед ними. І скрізь його щире слово знаходило добрий відгук у серцях.
У 2012-му Василь Скуратівський повернувся й до рідного йому Радомишля, де мав добрих друзів, приятелів, колишніх колег. Повернувся, щоправда, символічно. На будівлі райгазети «Зоря Полісся», яку він відроджував у 1965-66 роках, митцеві, журналісту і досліднику вдячні краяни встановили меморіальну дошку, виготовлену потіївським скульптором Петром Лантухом.
А за два роки по тому громадськість міста, газетярі, музейники, працівники культури зійшлись сюди, аби вшанувати 75-річний ювілей Василя Тимофійовича Скуратівського. Своїми думками про його непересічну постать та особистість поділилися з присутніми редактор газети «Зоря Полісся» Наталія Данилюк, журналіст і краєзнавець Володимир Молодико, голова районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка Геннадій Цвік, секретар міської ради Валентина Легенчук, голова районної ради Віктор Міхненко, спеціаліст з охорони культурної спадщини райвідділу культури Володимир Науменко. Вдячні радомишляни поклали квіти до пам’ятки та вклонилися народознавцю за подвижництво, за щедрі ужинки добутих і донесених українцям духовних скарбів.




Немає коментарів:

Дописати коментар