З року в рік обставини вікопомного бою під Крутами набувають дедалі чіткіших обрисів, як і додаються нові й нові факти до життєписів його звитяжців. Одним з відомих Героїв Крутів є Павло Кольченко – 21-річний чотовий студентської сотні, що потрапив у полон до більшовиків і був ними замордований.
У 2018-му мені разом із земляками-просвітянами випала нагода взяти участь у відкритті пам’ятного знака Павлові Кольченку в селі Заріччя теперішньої Ружинської громади Бердичівського району Житомирської області (до 1960 р. село називалося Баламутівкою), встановленому на подвір’ї тамтешньої школи.
Просвітяни та громадський актив на відкритті пам’ятного знака Павлові Кольченку в селі Заріччя.
Зарічани вважають загиблого крутянця своїм земляком. Позаяк після героїчної загибелі гімназиста директор закладу надав його батькові Івану Опанасовичу скорботну довідку, в якій вказано місце проживання Кольченків – село Баламутівка Сквирського повіту Київської губернії.
Попри те, що в ряді джерел зазначається, що в Баламутівці нібито й народився герой, достовірних підтверджень факту народження не наводилося. Тож дата й місце уродження мужнього крутянця донедавна залишалися суттєвими «білими плямами» в його біографії. І ось нарешті завіса невідомості дещо прочинилася.
У переписних реєстрах 1897 року мені вдалося натрапити на запис про родину Кольченків, що мешкала в селі Сестринівці Козятинської волості Бердичівського повіту (ДАКО, ф.384, оп.15, спр.58, арк.189). Нині Сестринівка входить до складу Козятинської громади Хмільницького району Вінницької області.
У сім’ї налічувалося десятеро осіб. Глава родини Іван Опанасович (йому на ту пору було 38) служив продавцем у місцевій «монопольці», як у просторіччі називали казенні винні лавки. Він і його 37-річна дружина Надія Гаврилівна походили з села Буринь тодішнього Путивльського повіту Курської губернії (тепер – місто в Конотопському районі на Сумщині), де й були прописані і належали до стану поміщицьких селян.
Мали вони шістьох синів – одинадцятирічного Івана, дев’ятирічного Олександра, семилітка Миколу, п’ятирічного Василя, трилітка Пилипа і наймолодшого – одномісячного Павла. Разом з Кольченками мешкали мати Надії Гаврилівни Тетяна Юхимівна Барсукова та племінниця Лідія Барсукова (теж уроджені в Бурині).
А от по поселеннях, де народжувалися хлопці, цілком можна простежити міграцію родини. Старший прийшов на світ у Гатчині, що під Санкт-Петербургом, наступні – вже на Бердичівщині: спочатку трійко – у Волоських Мехеринцях (зараз – Махаринці), дальший – у Малій Чернявці, а місцем уродження Павла вказано якраз Сестринівку.
Іван Опанасович мав за плечима службу у війську, адже перебував у запасі. Зазначено, до того ж, що був письменним, а освіту здобув «у полку». Можливо, з військовою службою якраз були пов’язані гатчинська та інші «подорожі» родини. Наступний переїзд до Баламутівки, ймовірно, був пов’язаний з новим місцем роботи через запровадження у 1914 році перед світовою війною «сухого» закону і закриття винних лавок.
Важливість освіченості він, зрештою, спізнав на собі, позаяк подбав, аби зростали такими й діти. Відтак Іван у 1897 році навчався в 1 класі початкового містечкового училища (найближчі такі заклади діяли в Козятині та Білилівці), Олександр – у церковно-парафіяльній школі (вочевидь при місцевій Свято-Покровській церкві).
Саме в цьому храмі й був охрещений новонароджений Павло Кольченко.
На мій запит у Державному архіві Вінницької області повідомили, що в метричній книзі Сестринівської Свято-Покровської церкви за 1897 рік (ф.Д-904, оп.2, спр.170, арк.237зв.-238) є запис за номером 2 про хрещення 18 січня новонародженого 15 січня 1897 року Павла. Його батьки – запасний унтер-офіцер Іван Опанасович Кольченко з волосного центру Буринь Путивльського повіту Курської губернії, який мешкає в Сестринівці, та його дружина Надія Гаврилівна, обоє православного віросповідання.
Обряд хрещення провели священник Григорій Левитський та псаломник Антон Брояківський.
Хрещеними батьками Павла вказані: Воронезької губернії Землянського повіту села Донської Негочівки запасний фельдфебель Сергій Михайлович Буслов і Михалина Матвієва – дружина Давида Романчука, селянина села Стремигород Радомисльського повіту Київської губернії (нині - Коростенський район).
Тож не без приємності сприйняв останній факт, що життєпис Павла Кольченка проклав стежину й до моєї рідної історичної Радомишльщини.
Між тим, 23-річний Давид Романчук у переписних списках села Стремигород 1897 року згаданий ще неодруженим. Відомо, що займався він візництвом і проживав вочевидь у батьківському будинку з матір’ю-удовою та молодшими від нього двома братами і двома сестрами. Старший брат Йосип зі своєю родиною мешкав окремо.
Що стосується вказаної у метриці Давидової дружини, то за тогочасними правописними канонами по батькові зазвичай записувалося не так, як нині, у формі «-ович» для чоловіків та «-івна» чи «-ївна» – для жінок, а за належністю до батька, тобто чий син або чия дочка. Тож з огляду на, можливо, ще не узаконені шлюбні стосунки подружжя запис «Матвієва» може тлумачитись і як прізвище, і як по батькові дружини. У Стремигороді, між тим, мешкало дві родини Матвієвих, проте Михалини серед них не зареєстровано, як немає в сільському реєстрі відповідної Матвіївни. Та й узагалі в тамтешньому переписі дівиця чи жінка з цим не надто поширеним ім’ям не значиться.
Тимчасом у Сестринівці жінка з ім’ям Михалина прописана. Вона, щоправда, по батькові Леонтіївна, 35-річна й заміжня, за віросповіданням католичка, уроджена в Махнівці.
Наразі звідкіля походить Павлова хрещена – невідомо, і залишається лишень гадати, де та на яких шляхах зустрілася вона з Давидом Романчуком (можливо, таки візницьких), як і те, що її привело в Сестринівку.
Водночас проглядається радомишльський зв’язок і через особу сестринівського священника, адже представники широко поширеного на Київщині духовного роду Левитських у ХІХ-ХХ століттях несли службу Божу в ряді храмів Радомисльського повіту. Зокрема – в Борщеві, Верлоці, Мигалках, Межирічці, Містечку, Пиріжках, Потіївці, Чоповичах, Янівці.
Повертаючись до освітньої теми, варто додати, що Микола, брат Павла Кольченка, став учителем. Після закінчення у 1910 році Учительського інституту (вірогідно Київського) він викладав у Житомирському чотирикласному міському училищі. В освітніх реєстрах 1916-го вказаний учителем підготовчого класу 5-ї Київської гімназії. Павло, як відомо, спочатку в Києві навчався у 4-й, а з 1917 року – в новоутвореній Другій українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського Братства.
Примітно, що тодішнім колегою Миколи Кольченка по гімназійному педколективу був Микола Даденков, що через рік очолив гімназію в Радомишлі. А законовчителем римо-католицької віри 4-ї гімназії у пору навчання в ній Павла Кольченка працював ксьондз Болеслав Блехман, який у 1923-1927 рр. був настоятелем костелу Антонія Падуанського в Кримку, служив, крім того, у Вишевичах, а також Радомишльським католицьким деканом.
Втім маємо підстави стверджувати, що походив звісний Герой-крутянець з родини запасного військового. Відтак і сам виявив ратну звитягу, захищаючи у 1918-му від московсько-більшовицьких зайд рідну Україну.
Немає коментарів:
Дописати коментар