Бáтьківщина Анатолія Добровольського – Гута-Потіївка

 

У біографічних словниках, довідниках, енциклопедіях місцем народження видатного українського архітектора Анатолія Добровольського вказане село Буки теперішнього Коростенського району Малинської громади. Втім, як писав свого часу у своїй невеличкій розвідці «Зодчий з Радомишля» знаний Житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький, що спілкувався з творцем багатьох архітектурних шедеврів ще за його життя, той називав себе радомишлянином. Радомишльський період дійсно посідав важливе місце в життєписі знаного архітектора, гартуючи характер та наснагу для наступних творчих і не тільки звершень. А от за свідченнями нащадків будівничого родовід митця веде з Гута-Потіївки. Якраз про це сільце на Радомишльщині йшлося у родинних переказах та споминах.

Зрештою таке переконання дістало й документальне підтвердження, не відкидаючи, одначе, й Буківський слід. Адже саме в метричній книзі Свято-Дмитрівської церкви села Буки за 1910 рік віднайшовся реєстраційний запис про охрещення майбутнього митця, що відкорегував не лише географічну складову його біографії, а й хронометричну.

Як відомо, для встановлення місця народження дитини визначальним передусім вважається місце проживання батьків. У метричному записі за порядковим номером 28 (для хлопчиків) зазначено, що 8 червня охрещений син Анатолій у землевласника с. Гути Потіївської Володимира Захаріїва Добровольського і законної його дружини Євгенії Іванової, обоє православні. Тобто, чітко вказано на приналежність родини не до Буків, як це видно в інших відповідних записах, а до Гути.

Те, що родина Добровольських із головою роду Захарієм Івановичем мешкає саме в Гуті Потіївській, засвідчено й переписним аркушем 1897 року. Означене, крім того, сімейство приписаним до Радомисльського міщанського товариства.

Підтверджено цей факт і у сповідній відомості Буківської церкви 1912 року, де Добровольські, серед яких і Володимир Захарійович з дружиною, і дворічний Толик, вказані парафіянами Потіївської Гути.

 

Притому записаний Гуто-Потіївський землевласник Захарій Іванович Добровольський і в згаданій метричній книзі. Як це не дивно, але дідусь зазначений хрещеним батьком свого новонародженого онука. Хрещеною мамою хлопчини стала Василина Василівна – дружина священника села Потіївки. А сам потіївський панотець Яків Левицький проводив таїнство хрещення.

Знову таки, якби охрещувався в храмі мешканець Буків, з якого дива запрошувався б для цього священнослужитель здаля. Тим паче, що засвідчив чинність акту місцевий священник… Петро Добровольський, Захаріїв син. Так, рідний дядько охрещеного Анатолія.

Тож у Буках новонародженого хлопчика лише охрестили, а його малою батьківщиною є Гута-Потіївка.

До речі, у метричній книзі датою уродин Анатолія Добровольського вказане 13 травня. Хоча нині всюди в офіційних джерелах чомусь фігурує 6 (19) травня. Та таке для давніх записів не видається чимось неординарним, адже подібних прикладів не бракує.

Водночас спонукає до роздумів й залишається відкритим той факт, де саме, як мовиться, закопано пуповину новонародженого. Адже охрещений малюк майже через місяць після з’яви на світ, що для тих часів видається подією рідкісною. До такого зокрема могла спричинити потреба кваліфікованого медичного догляду за породіллею і немовлям. Бо ж зазвичай діток хрестили через день-два відразу після народин.

Цікаво, що за церковною підпорядкованістю Потіївська Гута вкупі ще з кількома сусідніми селами Радомисльського повіту входила до Волинської єпархії й приписана була якраз до парафії Свято-Дмитрівської церкви села Буки. Буки притому в імперські часи адміністративно належали до Житомирського повіту Волинської губернії. Мабуть, саме тому про Гута-Потіївку відсутня будь-яка інформація в краєзнавчих працях Лаврентія Похилевича, що у своїх розповідях про населені місцевості Київської губернії насамперед спирався на відомості Київської єпархії. Така оказія тривалий час заплутувала дослідників-краєзнавців, ще й додавали плутанини навколопотіївські співзвучні села Бучки, Букачі. До них, до слова, мав стосунок Захарій Добровольський, чиї землеволодіння ширилися від Потіївської Гути до Новобудських володінь.

Придбав він їх у колишньої тутешньої магнатки графині й княгині Софії Щербатової, коли та почала позбуватися своїх величезних маєтностей. Тож дещо дісталося з того розпродажу й Добровольському, що служив у сановитого подружжя економом Потіївського маєтку.

У дев’ятнадцять парубок, що за його твердженням, вказаним у переписному опитуванні 1897 року, був народжений у Житомирському повіті Волинської губернії, одружився, обравши собі за пару однодворку Феодору Зеленкову з Чоповичів. Маючи за плечима повітове училище, Захарій невдовзі отримав добру пропозицію для служби: він став спочатку прикажчиком Потіївського маєтку Щербатових, а з 1871 року значився вже його управителем. Попервах молоде подружжя мешкало у Новій Буді, а коли 1682 року після заснованого магнатами на їхніх Потіївських землях склозаводу – Гути ­– почало обростати нове поселення, обрав його для помешкання чималої родини, придбавши землеволодіння.

На фрагменті двоверстової мапи 1912 року позначено обійстя Добровольських у Потіївській Гуті.

Подружжя Захарія Івановича та Феодори Олександрівни мало чотирьох доньок і стільки ж синів.

Петро, як ішлося вище, обрав духовну стежину. Скінчивши гімназію, він затим навчався у Волинській духовній семінарії й по тому став священником. У його послужному пастирському реєстрі зазначено, що є уродженцем Потіївської Гути. Життєва стежина священнослужителя обірвалась у Малині 1937-го, де у розпал репресій батюшку було заарештовано й спроваджено у безвість.

До духовної верстви схилилась також Надія Захаріївна. Вона вийшла заміж за Торчинського священника Василя Вітвицького і таким чином опосередковано поєднала свій рід з однофамільною радомишльською гілкою Добровольських. Та ще маємо притому тут такий казус: канцелярист квартирної комісії повітового Радомишля Тимофій Григорович Добровольський був одружений на доньці священника з Верлока Симеона Вітвицького Іустині.

Володимир тимчасом продовжив батькову справу. Він закінчив повітове училище в Радомишлі, де й зустрів свою життєву половину. Його обраницею та супутницею стала донька радомишльського повітового бухгалтера, почесного громадянина Івана Грищенка-Меленєвського.

Володимир Захарійович і Євгенія Іванівна Добровольські із сином Анатолієм. Радомишль, 1915 р.

Світлини з архіву Л.Довгополової. 

До початкової школи Анатолій, вірогідно, ходив до Буків. Принаймні згадки про це зустрічаються в краєзнавчих дослідженнях. На початку ХХ століття там діяли ЦПШ і однокласна земська школа. Подальшу освіту хлопчина здобував вже в Радомишльській школі №2. На такому факті з приємністю колись наголошував багаторічний директор цього навчального закладу Петро Жудра.

А от школу в Потіївській Гуті, як початкову, було відкрито після приходу до влади більшовиків і розміщено, як згадують місцеві мешканці, у «панському» будинку Добровольських. До речі, у 1970-х вона стала середньою, і попри адміністративно-територіальні суперечності до неї тривалий час ходили діти з чотирьох сусідніх районів, що якраз там межували.

До Радомишля з Гута-Потіївки у буремні революційні літа переїхали вже тільки мама із сином (Володимир Захарійович якось взимку провалився під лід і дістав застуди, що стала смертельною). Жили вони у дідуся Івана Івановича на теперішній Старокиївській вулиці (у давнину – Велика Київська).

Маючи ще з дитинства хист до малювання, Анатолій Добровольський обрав мистецьку архітектурну стезю й на ній досяг і здобутків, і визнання. Його архітектурні творіння витримали випробовування часом та були й залишатимуться окрасою української столиці.