Серед перших спудеїв «могилянки»

Національний університет «Києво-Могилянська академія» стабільно входить до когорти провідних вишів України. Створена, точніше, відроджена НаУКМА була відразу після проголошення незалежності України у вересні 1991-го і вважається наступницею історичної Києво-Могилянської академії. Тимчасом примітно, що стародавній заклад мав певний стосунок до Радомишльщини.

Його фундаторкою, як відомо, стала Галшка Гулевичева-Лозка, котра у 1615 році подарувала свій київський будинок, довколишню землю й чималі грошові кошти Києво-Братському монастиреві, за умови, щоби при ньому облаштована була «школа дітям, як шляхетським, так і міщанським». На ту пору меценатка разом з чоловіком мешкала у належних їм раковицьких маєтностях. Серед перших учнів новозаснованої Братської школи був і їхній син Михайло.  

У 1632 році Петро Могила, що обійняв митрополичий престол Київський, Галицький і всієї Русі, ініціював об’єднання Братської та Лаврської шкіл у вищий навчальний заклад – Києво-Могилянську колегію. У такий спосіб митрополит поновив засновану ще Ярославом Мудрим Київську академію, залишки якої після ординського нашестя тулилися по різних монастирях та печерах. І слід зазначити, що в ті роки Радомисль був заміською резиденцією Петра Могили.

Тимчасом дослідник історії «могилянки» М.Максимович наводить список її перших спудеїв 1632-33 р.р. Усіх їх 36 у реєстрі, в якому зустрічаємо майбутніх знаних можновладців радомисльського Потетерев’я. Серед них – Стефан Стрибиль (він останнім з цього роду володів зокрема Кичкирями), Василь Сущанський-Проскура (на початку XVIII століття Проскурам належали Ставки), Федір Сусло (був осадцем новозаснованої 1645 року слободи Крим – Кримок, маючи маєток у Великій Рачі), Георгій Негребецький (вочевидь син державця Лаврських маєтностей Яна Негребецького, що заснував 1643 р. слободу Негребівку), Георгій, Іван та Адам Тиші (Тиша-Биковські у XVII ст. були власниками сіл Моделів, Горбулів, Осеча-Заньки, Нянівка та довколишніх земель).

Тож, як бачимо, тогочасні магнати недарма входили до панівної верхівки суспільства, адже мали не лише статки, а й досить високий освітній рівень. Хоча ці засади майже всякчас є взаємопов’язаними.