І наш прапор - на вершині

Під час святкування 27-ї річниці незалежності України на одній з найвищих гірських вершин світу – памірському семитисячнику, відомому під назвою пік Леніна, замайорів прапор України, на якому зображувався також герб Радомишля. Адже серед тих, хто здійснив успішне сходження, був радомишлянин Віталій Бідюк.

Наш земляк, що захоплюється екстремальними видами спорту, не раз успішно виступав у різноманітних гірських туристичних перегонах, у яких спортсменам доводиться демонструвати не лише швидкість та витривалість у складних умовах, а й вміння орієнтуватися, долати перешкоди та важкі підйоми. Цього разу Віталій та його однодумці вирішили спробувати свої сили у Киргизії на схилах знаного піка у скайранінгу – висотному бігові та ще й із підйомом на одну з найвищих вершин!

У цьому випадку, мабуть, слід зазначати «надвисотному». Адже сам пік, що входить до переліку найвищих гір світу, має висоту 7134 метри над рівнем моря.

Тож сходження, а тим більше змагання, потребують від тих, хто наважується на це, фізичної загартованості та витривалості, відповідного оснащення, а ще – фахової підготовки та акліматизації.

Їх учасники сходжень зазвичай отримують у трьох таборах, розташованих на висотах у 3600, 4400 та 6100 метрів.

Найнижчий табір – базовий, тут, якщо не зважати на висоту і пов’язані з нею особливості, цілком цивілізовані умови. Два інших висотних табори – тимчасові, де учасники сходжень перебувають обмежений час. В останньому шеститисячному, приміром, підкорювачі вершини проводять, як правило, не більше доби, бо навіть підготовленим альпіністам більше не по силі. Адже даються взнаки і втома, і кисневий голод.

Загалом на підготовку до сходження на пік у спортсменів пішло дев’ять днів. Планували вкластися у сім, але корективи внесла негода. Врешті саме з огляду на це вирішили українці все ж спочатку піднятися на вершину, бо з огляду на негодні перспективи наступного шансу цього разу могло й не бути, а повертатися додому ні з чим було б недоречно. Бо, як подейкують, це приблизно те ж саме, що побувати у Римі і не побачити Папу.

18 серпня у горах Паміру Віталій Бідюк відсвяткував свій день народження. Тож мав додаткові стимули зробити собі подарунок. І наступного дня підкорювачі пішли на гору.

«19.08 о 4.00 піднялися в табір 3 на 6100, – занотував Віталій Бідюк у своєму звіті. – 20.08 підйом в 1.00 та вихід утрьох о 2.30 на штурм. Небо зоряне, але дуже сильний вітер та мороз. Щоб дістати батончик чи гель, знімаєш рукавицю на 10 секунд і потім ледве натягуєш її назад зубами. Приблизно через дві години ми з Славою вирвались уперед, Льоша відстав, бо у нього з ноги злітала кішка, потім сів ліхтар,  зламалась трекінгова палиця. Маршрут на пік був логічним, і майже скрізь проглядалась стежина та сліди від кішок.  Дуже тяжко, але рухаємося далі. Крок за кроком, і о 9.00 піднімаємо на вершині наш прапор до Дня незалежності!

Віталій Бідюк на вершині з українським прапором і гербом Радомишля.

Льошу чекати не стали, бо в такий страшенний холод залишатись бажання зовсім не було. Якомога швидше спускаємось донизу. Десь за годину до вершини зустріли Льошу і разом рухаємось далі вниз...»

Уже в базовому таборі на 3600 новим підкорювачам Піку урочисто вручили медалі та сертифікат за сходження.

Зазвичай підйом з третього табору на пік та назад займає за 16 годин. У Віталія вийшло 9.20, у його партнера 10. Але хлопці усвідомили, що для змагання це дещо забагато, бо здебільшого їх учасники долають маршрут менше ніж за дев’ять. А ще за плечима у наших спортсменів уже було вкрай важке сходження, тож на новий штурм, тим більше швидкісний, сил уже не лишалося. Відтак вирішили позмагатися у «малій» гонці в підйомі на Роздільну (6148 м).

Змагання проходили якраз у День незалежності. Здається, вперше в історії у це свято українці вийшли на старт найвисотнішого забігу в світі. Стартувало шестеро на 7134 та двоє наших – на 6148. Слід сказати, що на пік Леніна піднялися лише четверо. Результат Віталія у цій гонці – 5 год. 42 хв. Досить пристойний, зважаючи на обставини…

Нині спортсмен аналізує здобуте й пережите, адже кожне випробування – це досвід, це набутки. Їх, як і прорахунки, обов’язково слід брати до уваги для наступних стартів. І нові екстремальні змагання, нові сходження безумовно попереду. Хай же вони будуть для Віталія такими ж успішними!

І насамкінець трохи інформації щодо піку, якого теж не оминув вплив декомунізації. Власне, назву «Пік Леніна» вершина набула лише у 1928 році зі встановленням тут комуністичної влади, а до цього називалась іменем дослідника Середньої Азії К.Кауфмана. У 2006 році Таджикістан, який є, так би мовити, співвласником гори, у своїх реєстрах перейменував її на пік Абу Алі ібн Сіни (Авіценни). Готується до перейменування й Киргизія, пропонуючи назву пік Манаса – за іменем легендарного епосного богатиря. Та поки що альпіністи і спортсмени здебільшого послуговуються ще не забутою назвою, яка, хоча й сприймається вже дещо екзотично, одначе, дає нагоду навіть пожартувати. Адже, скажімо, прапор незалежної України на цій вершині поруч зі встановленим там бюстом «вождя світового пролетаріату» – таки сприймається справді «в піку Леніну».

Газета «Зоря Полісся», 7 вересня 2018 р.