Їх називали «народниками». Але не за належність до
певних політичних течій, окремі представники яких, сповідуючи гуманні народовольчі
або народносоюзницькі ідеї, вдавалися часом до екстремістських, терористичних чи
погромницьких дій. Народництво сестер Антоніни та Ольги Вангенгейм полягало
передовсім у просвітництві широких народних верств і насамперед селянства.
Таке романтичне подвижництво надзвичайно поширилося
після скасування кріпацтва. Мільйони селян, придбавши землю, починали
самостійно на ній господарювати. Але подекуди новітнім господарям бракувало
найелементарніших знань, які могла їм дати хоча б початкова освіта. А
шкільництво тим часом на селі ледь-ледь пробивало собі дорогу…
Сестри Вангенгейм походили з давнього
голландського роду, що осів на російських теренах з петровських часів. Їхні
батьки мешкали в Чернігівській губернії, де батько служив у судових інстанціях,
а мати мала маєтності, які дісталися їй у спадок від тітки. Після смерті матері
належні їй землеволодіння перейшли до дітей (у сестер ще було двоє братів –
Феодосій та Яків).
Коли Антоніна й Ольга подорослішали, вони продали
свою частину материнської спадщини. Антоніна Петрівна за свою частку в 1884 р.
придбала у Ставках Радомисльського повіту давній маєток і 213 десятин землі, що
колись належали польським магнатам Дуніним-Вонсовичам. На ту пору Антоніна
вийшла заміж за Василя Піхна, котрий закінчив фізико-математичний та юридичний
факультети Київського університету св.Володимира, проте захопився садівництвом,
бджільництвом, сповна їм віддавшись у Ставках. Оселилась там і Ольга Петрівна,
що прагнула реалізувати свою давню мрію: відкрити школу для сільської дітвори.
Вона закінчила Міністерську Київську гімназію й могла вчителювати у початковій
ланці. І цей задум було успішно реалізовано.
Як зазначає «Пам’ятна книжка Київського навчального округу на 1899
рік», у 1887 році у с.Ставки Ольгою Петрівною Вангенгейм було засноване однокласне
училище. Воно містилося у громадській будівлі (вочевидь йдеться про приміщення
церковно-парафіяльної школи, про яку є відомості за 1882 р). На його утримання засновницею
щорічно витрачалося 802 рублі. У 1899 р. тут навчалися 61 хлопчик і 15
дівчаток. Притому навчалися діти не лише Ставків, а й багатьох довколишніх сіл.
Навчальний заклад мав 0,5 дес. землі для городництва. Вчителями разом з
О.Вангенгейм працювали Марія Островська та законовчитель Димитрій Буткевич.
До своєї гімназійної освіти Ольга Петрівна додала
ще спеціальну вчительську, закінчивши у Санкт-Петербурзі знані жіночі
Бестужевські курси.
Щоправда, невдовзі Ольга Вангенгейм залишилась у
Ставках самотньою. Спочатку після тяжкої хвороби (до психічного розладу,
спричиненого втратою двох діточок, долучилися ще й сухоти) пішла з життя сестра
Антоніна, а за нею відійшов і Василь Піхно.
Школа стала розрадою та відрадою для подвижниці.
Вона згуртувала в ній гарний вчительський колектив. У літописі закладу зокрема
зберігаються імена Євдокії Воронкової, Надії Савіної, Софії Пашкової,
Олімпіади Пащенко (згодом перші троє в різні роки завідували школою).
Український геолог, лауреат Ленінської премії СРСР
Єлизавета Матвієнко, яка свого часу навчалась у Ставецькій школі, розповідала у
своїх спогадах, що у шкільній програмі приділялось багато часу граматиці,
літературі (ясна річ – російським), арифметиці, геометрії, природознавству,
історії, географії. Школа мала чималу, як за тодішніми мірками, бібліотеку, у
якій було гарне зібрання літературних творів російської та світової класики, оповідань,
повістей з історії та географії. Кращому засвоєнню предметів допомагали наочні
ілюстрації, прилади для вивчення точних і природничих наук.
Все це було придбане коштом О.Вангенгейм. На
потреби школи йшли також прибутки від оренди шкільного саду. Ставецькі
старожили колись згадували, що зошити, підручники, ручки та олівці учням також
видавали в школі безкоштовно. Хоча користувалися ними лише на уроках, адже
домашніх завдань школярам не задавали. І єдине, що потрібно було взяти з дому із
собою до школи, - ложку, бо там ще й годували.
Значна увага приділялась естетичному вихованню
учнів – малюванню, ліпленню. Школярі доглядали за палісадом і квітниками,
ставили п’єси і влаштовували
свята. У школі діяв чудовий дитячий хор.
Чимало випускників училища продовжили освіту у гімназіях,
вчительських семінаріях. Тим, хто не мав задля цього коштів, надавала допомогу
Ольга Петрівна. Фундаторка школи дбала й про те, щоб учні оволодівали навичками
рукоділля та ремісництва. В училищі запрацювали кравецька, шевська і палітурна
учнівські майстерні.
Водночас знаний київський діяч Дмитро Піхно
(професор університету і редактор популярної в ті часи газети «Кієвлянін»), що
порядкував спадщиною померлих брата та його дружини, успішно завершив почату
ними справу з організації у Ставецьких маєтностях сільськогосподарської школи.
У 1899 року тут запрацювали сільськогосподарські та ремісничі класи
ім.А.П.Піхно, що підпорядковувалися Міністерству землеробства та державного
майна і відповідному губернському управлінню, перебуваючи під попечительством
Д.Піхна.
У 1906 році підвищився статус і дітища Ольги
Вангенгейм. Після того, як її коштом було збудовано нове двоповерхове навчальне
приміщення, училище стало двокласним, і ним уже опікувалося повітове земство.
Школа у Ставках,
збудована О.Вангенгейм (сучасне фото).
А тимчасом на Російську імперію накотилися перші
революційні хвилі, які дісталися й Ставків. І невдовзі ставчан приголомшила
новина: під підозру в антиурядовій діяльності потрапили О.Вангенгейм та
О.Пащенко, яких заарештували й доправили до Києва.
Через деякий час Ольгу Петрівну відпустили, й вона
повернулась до Ставків та своєї школи. Проте перебування в сумнозвісній Лук’янівській
в’язниці суттєво підірвало здоров’я жінки. Подвижниця, як і її сестра, теж
захворіла на сухоти.
У 1907 році вчителька Є.Воронкова принесла до
школи фотокамеру і зробила кілька знімків, що закарбували унікальні миттєвості
життя цього закладу. На одній зі світлин Ольга Петрівна сфотографувалась з
учнями у шкільному саду. Востаннє.
Наступного року тяжка хвороба таки здолала мужню
жінку, що присвятила своє недовге життя народній освіті. Померла вона у Києві,
де її й поховали на Байковому цвинтарі. У 1911 р. група ставецьких школярів
відвідала могилу просвітниці та вклонилась її пам’яті.
За два роки по тому пішов з життя і Дмитро Піхно.
Дивовижно, що, цілком уживаючись в одному родинному середовищі, сповідували Ольга
Петрівна і Дмитро Іванович по суті антагоністичні політичні погляди. Д.Піхно відстоював
монархістські великодержавні й антиукраїнські ідеї. Причетність О.Вангенгейм до
революційних виступів 1905-1907 рр. вказує на протилежне.
Примітно, що на фото, зробленому у класній
кімнаті, на її задній стіні, як свідчить Є.Матвієнко (вона зафіксована на обох
світлинах), висить портрет Тараса Шевченка, одначе через деякий час інспектор,
що завітав до училища, наказав цей портрет зняти.
Тим не менше, вільнолюбні зерна, посіяні у
ставецькій школі, дали рясні сходи. Колега й соратниця фундаторки закладу
О.Пащенко стала помітною провідницею української революції 1917-1920 років.
Вона обиралась членом Центральної Ради трьох скликань, разом з Іваном Огієнком опікувалась освітньою справою зокрема у відкритому ними Кам’янець-Подільському університеті, брала
активну участь у становленні й розвитку товариства «Просвіта».
Серед її учнів у Ставках був майбутній ватажок
повстанського руху на Київщині Юліан Мордалевич. Навчалися у школі й член
Центрального Українського повстанкому Антон Вернигора, відомий український
мовознавець, брат Є.Матвієнко Оникій, зв’язковий УПА в 1950-60 рр. «Сокіл» - Дмитро Овсієнко.
Племінник Ольги Вангенгейм Олексій, що свого часу
організував і потому очолював гідрометеорологічну службу СРСР, був репресований
і розстріляний на Соловках у зловісному урочищі Сандормох у листопаді 1937-го
разом з когортою українського цвіту. Тож і його особова справа відмітилась
позначкою «український буржуазний націоналіст».
Напевне, успадкував ці ідеї у стінах ставецької
школи та пройнявся ними знаний правозахисник і громадський діяч Василь Овсієнко.
Хоча самі Ставки упродовж майже семи радянських і
трохи більше двох українських десятиліть іменувалися Ленінем.
Цю метаморфозу навіть відзначив ще один ідейний антипод
Ольги Вангенгейм - пасинок Д.Піхна Василь Шульгін, відомий ідеолог російського
націоналізму й Білого руху зокрема, що також неодноразово гостював у рідні в
Ставках. У своїх мемуарах він згодом розповів про відвідини не чужого йому села
у 1960-му, з приємністю зауваживши, що обидва тамтешні навчальні заклади,
засновані близькими йому людьми, слугували народові.
Втім, на ту пору у маєтку містився дитячий
туберкульозний санаторій. Колишні ремісничі класи за радянської влади
реорганізували у сільськогосподарський технікум. Проте у 1935-му його перевели
до села Рогачів-Волинський Баранівського району. А колишній ставецький маєток прислужився справі боротьби з хворобою, що смертельно
вразила двох сестер, які заклали на цих землях надійний фундамент народної
освіти.
У збудованій Ольгою Вангенгейм школі навчаються
ставецькі діти й досі.
* * *
З роками занедбаний після закриття санаторію
колишній маєток нині реконструюється й відроджується стараннями мецената і
колекціонера Олексія Шереметьєва, котрий створює тут культурно-мистецький комплекс. Час від часу сюди на пленери приїздять молоді та знані майстри
пензля, влаштовуючи потому виставки своїх робіт. У Ставках (у 2015-у цей населений пункт таки повернув собі історичну назву) створив свою творчу майстерню відомий
скульптор Владислав Волосенко. Село вже прикрасилося пам’ятником
Т.Шевченку його роботи. А на Ставецькій школі встановили барельєф Ольги Вангенгейм, обрамлений мальвами, виготовлений
майстром з тонованого надтривкого бетону. Він надзвичайно барвисто виграє на
сонці, особливо вранці, коли школярі саме йдуть до школи. Як зазначив митець,
образ цієї дивовижної жінки не полишав його, відколи він оселився в Ставках і дізнався
про нелегку й подвижницьку долю людини, яка віддала дітям і освіті все своє
життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар