Дошка Пошани – як невід’ємний символ радянської епохи

За комуністичного правління зазвичай напередодні Першотравня чи Жовтневих свят підводилися підсумки трудового суперництва, що називалося соціалістичним змаганням. Наразі кращі трудівники заносилися на Дошку Пошани – стенд чи інший наочний атрибут з портретами передовиків. Були вони чи не в кожному колективі: в установах, на підприємствах, в колгоспах, у школах, і, до речі, офіційно регламентувалися «Правилами внутрішнього трудового розпорядку».

Ось як виглядали ці стенди «морального заохочення», для прикладу, в райсільгосптехніці, міжколгоспбуді, в міському колгоспі.

Обладнували у нас також районну Дошку Пошани, міську, галузеві тощо.

На цій світлині – районна Дошка пошани в 1960-х роках. Споруджено її було на вулиці Леніна (нині – Мала Житомирська) відразу за готелем. Поруч у міському сквері у 1946-1974 рр. стояв пам’ятник «вождю світового пролетаріату», біля якого проводились різного роду офіційні урочистості.

Після встановлення пам’ятника вже на міській площі туди перекочували й урочистості разом з Дошкою Пошани. Спорудили пропагандистську махину тепер біля райкому партії, затуливши нею та посадженими деревами вид на церкву, що муляла очі компартійній владі. Згодом тут була й комсомольська ДП, бо «головну» влаштували поруч з кінотеатром.

Імпровізований концертний майданчик біля районної Дошки Пошани на святкуванні Дня міста-1989.

Після розпаду СРСР обов’язкове обладнання Дошок Пошани припинилося, хоча подекуди вони перетворилися у стенди «кращих», «почесних», «заслужених» людей, учнів, працівників.

Остання спроба реанімувати районну «Дошку Пошани» була зроблена у 2004 році, коли тодішня владна команда намагалась відновити деякі колишні компартійні та комсомольські пропагандистські методи. 

Проте простояла вона недовго: після Помаранчевої революції потреба в ній відпала. Можливо, й тому, що у радянську пору переважали на дошках «передовиків» зазвичай рядові трудівники, тут же додалися вже портрети службовців та керівників, як, між тим, і серед більшості осіб, що нагороджуються в теперішній час грамотами або іншими відзнаками до святкових чи урочистих подій. З одного боку виробнича сфера на межі 1990-2000-х років занепадала, а з іншого – сучасна техніка суттєво різнить колишнього й теперішнього робітника. У сільгоспвиробництві, до того ж, часто-густо в полі працюють сезонні тимчасові працівники.

Втім порівняйте реєстри занесених на районну Дошку Пошани у 2004-му і трьома десятиліттями раніше.