Радомисль потрапив в історію. Детективну

 

Фразою з першого речення заголовку головний герой нової детективної книжки «Помилка капітана Жеграя», що минулоріч побачила світ у книжковому «Клубі сімейного дозвілля», підтвердив неординарність пригоди, що трапилась в знаному повітовому місті Київської губернії навесні і влітку 1918-го.

 

Саме в Радомислі й розгорнулися головні події твору з подання його автора – відомого сучасного письменника з Івано-Франківська Василя Добрянського. Втім читачам він поки що більше звісний за своїм літературним псевдонімом як Борис Крамер – творець популярних детективних романів. Один з них – «Зламані сходи», що вийшов у 2019 році, був удостоєний Гран-прі престижного міжнародного конкурсу «Коронація слова».

Наступною книжкою стала якраз радомишльська, позаяк саме з неї Добрянський почав друкуватися під власним прізвищем. Як зізнається пан Василь, цей крок запропонував менеджмент видавництва, аби історичні детективно-пригодницькі твори автора у такий спосіб відокремлювалися від його сучасних авантюрних історій.

На жаль, завадили широкій презентації книжки «Помилка капітана Жеграя» минулорічні карантинні обмеження. Але вона пропонована інтернетними та звичайними книгарнями і, здається, користується попитом.

Значною мірою відразу інтригує читача й анонс роману, оповідаючи, що на зустрічі із гетьманом Павлом Скоропадським, до якого запросили колишнього капітана поліції, сам ясновельможний очільник Української держави та його найближчі довірені доручили слідчому розслідувати три злочини у Радомислі. По-перше, там з невідомих причин зникають німці. По-друге, йдеться про особисте прохання гетьмана – розшукати юну дружину його тамтешнього приятеля генерала Савицького. Аврора вийшла з маєтку ясної днини прогулятися й зникла. І третє – скоріше за все десь у навколишніх лісах банда з колишніх «червоних» переховує вивезений муравйовцями з Києва золотий запас, викрадений із державної скарбниці.

За розслідування цих справ Климові Жеграю обіцяють посаду начальника розшукового відділу столиці. Він береться за слідство, бо скучив за справжнім ділом. У Радомислі йому доведеться пережити полон і бій з золотошукачами, гонки і переслідування, влаштовувати засади і розпалювати нічні багаття для посадки аероплана. Та чи вдасться йому виконати доручення, і чи потрібна йому нова посада?

Відповіді на всі питання, зокрема й на те, в чому полягала капітанова помилка, можна дізнатися, звичайно, лише прочитавши твір, адже переповідати цілковитий сюжет детективу та ще й завжди несподівану розв’язку в ньому, – це поховати інтригу і певною мірою відбити бажання його читати.

Проте цікава радомишльська книга Добрянського і для автора, і для читачів, і для української літератури не лише своїм карколомним сюжетом, а й за іншими ознаками. Адже, скажімо, період Гетьманщини 1918 року надзвичайно мало представлений письменними творами (можна згадати хіба що суперечливу радянську «класику»: «Біла гвардія» М.Булгакова, «Як гартувалася сталь» М.Островського). Тепер є нагода подивитися на ті події суто українським поглядом.

Знаменна вона й для Радомишля. Хоча художніх творів, пов’язаних з ним, написано й видано немало, проте торкалися вони цього поселення здебільшого лише побічно, у певних епізодах. Тут же потужний у ті часи повітовий центр став на рівні з персонажами, можна сказати, героєм книжки, що, безумовно, популяризуватиме місто.

Попри те, що сам Василь Добрянський у Радомишлі не бував, він надзвичайно точно і достовірно його змалював. Як розповів автор, про це місто він, звісно, чував, зокрема, про те, що лікарка й меценатка Ольга Богомолець створила тут чудовий музейний комплекс. А обрав його для дії свого твору, бо воно недалеко від Києва, оточене, до того ж, лісами, що завжди слугували місцем сховку людей та їхніх таємниць.

Відтак намагався якомога точніше дотримуватися ідентичності. Задля цього перечитав безліч сайтів з історичними джерелами та локаціями міста, його історичними особами. Тож зі сторінок твору постають Мика і Тетерів, Присутствена, Русанівська, Велика й Мала Житомирські вулиці, Базарна площа, Свято-Миколаївська та Троїцька церкви, римо-католицький костел, синагога, водонапірна вежа, міські цегельні, млини, броварня зі звісним радомишльським пивом, друкарня, торговельні лавки, майстерні, тогочасні газети… Увагу привертають навіть кіоск, що торгував на міському майдані зельтерською водою в сифонах, які тоді лишень з’явилися, та ціни, що їх заправляли пасажирам місцеві балагули.

Побіжно згадуються на сторінках твору довколишні села – Папірня, Потіївка, Борщів, Чайківка, Юрівка, Сухарка, Романдорф, Привороття тощо, а також колоритні тогочасні реальні радомисльські постаті – брати Вержбицькі (один з яких, відомо, мав прізвисько «дурний пан»), повітовий староста Онищенко, інженер Пекарський, друкар Заєздний, священик Шулькевич. Німецького коменданта Радомисля Вібе, як зізнається Добрянський, запозичено в романі Василя Шкляра «Маруся».

Головні радомишльські дійові особи тимчасом вигадані, хоча автор намагався надавати їм прізвища, присутні на Радомишльщині. Як, скажімо, Савицькі. Хоча такий можновладець у повітовому Радомислі таки був, щоправда, за сто років до описуваних у книзі подій – тоді такий собі Владислав Савицький очолював повітове дворянство.

А от київські персонажі – реальні. Навіть пілот аероплану Клавдій Голіцинський, що літав до Радомисля. У цьому легко переконатися через інтернетні пошуковики.

Врешті обізнаний читач може помітити в романі певні історичні чи місцеві неточності й невідповідності, які, одначе, аж ніяк не впливають на розгортання і сприйняття сюжету книги. Адже «Помилка капітана Жеграя» – це насамперед художній твір, у якому за прописними класичними істинами автор сповна може віддаватися польотам власної фантазії. І Добрянський, звісно, теж послуговується узвичаєними письменницькими засадами. Тому користуватися навіть деталями, не кажучи вже про сюжетні лінії чи описані події, як твердженнями, що колись це мало місце в історії Радомишля, звісно, не доречно. Хоча подекуди мережами вже починають гуляти, як не прикро, подібні «краєзнавчі» опуси та одкровення.

Втім, з іншого боку, заслуговує на увагу вже сам факт прилучення читачів до історичного минулого рідного міста. Чи допоможе їм ще у цьому Василь Добрянський – малоймовірно. Одначе, за його словами, – детективні пригоди капітана Жеграя продовжаться: наступне слідство сищик проведе у Білій Церкві, а третє – в Берліні. Хтозна, можливо, згадуватиме він там і свої радомисльські походеньки.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 12 лютого 2021 р.