вівторок, 17 січня 2017 р.

Водохреща в Радомишлі на початку ХХ століття


У різнобарвній вервечці зимових Новорічно-Різдвяних свят одним з найулюбленіших та видовищних здавна є завершальне з-поміж них – Водохреща. Цей день зазвичай уособлюється з багатосніжжям, тріскучими морозами, попри які люд гуртувався довкола водохрещенських джерел та водойм, аби на цілий рік запастися Богоявленською водою, що вважається цілющою. А ще не побувати на Йордані та не причаститися того дня святою водою вважалося в народі за великий гріх.
Попри гоніння та заборони, що їх зазнавали усі релігійні дійства та відправи за комуністичних часів, традиції Водохреща збереглися і примножилися, набуваючи нині нового розвою й поширення.
Разом з тим цікаво дізнатися, у який спосіб відзначали це свято наші пращури століттям тому. Про те, як проходив у повітовому місті Радомислі 1913 року в день Богоявлення Господнього Хрещенський парад до річки (так названо хресну ходу), розповіли тоді «Київські Єпархіальні відомості».


Як зазначало видання, завдячуючи навдивовижу теплій та тихій погоді, хресна хода для освячення води вийшла особливо урочистою й багатолюдною. Храми Божі в місті ще зрання були переповнені богомольцями.
Хресна хода почалась після завершення літургії з 11.30 від соборної Свято-Миколаївської церкви під святкові переливи усіх дзвонів та гучний спів соборного співочого хору, у переднесенні святого хреста, святкового образа, великої кількості блискучих корогв, що різнобарвно майоріли від легеньких подмухів вітерця, у супроводі святково вбраної тисячної юрби парафіян.
На Великій Житомирській вулиці до хресної ходи приєдналась така ж хода від храму Святої Трійці.
Зважаючи на те, що крига на річці Тетерів того року було надто тонкою, духовенство освячувало воду біля берега в особливій ополонці, влаштованій у вигляді хреста. На саму річку нікого з люду поліція не допустила, розташувавши численний натовп півколом на березі річки і частково на мостах.
Дивну картину, гідну пензля художника, являло це багатотисячне зібрання городян, що зійшлися у строкатому  одязі на березі нашої стрімкої поліської річки – Тетерева.
Під час хресної ходи на Йордань і назад до храму порядок, завдяки уважному ставленню та розпорядливості влади і поліції, був зразковим, не було притаманної таким заходам надмірної штовханини й метушні…


Вірогідно освячення Йорданської води відбувалося в давнину
в Радомишлі на цьому місці, де зливалися Мика і Тетерів.
Фото з Коростишівського краєзнавчого музею.

Про Хрещенський парад у Радомислі до видання повідомив священик Свято-Миколаївського храму Лев Шулькевич, що був означений у публікації як «Поліський ієрей». Цікаво, між тим, що на службу сюди він прибув з містечка Хабне Радомисльського повіту, яке у радянські часи перейменували на Поліське. Так що наведений підпис певною мірою видається пророчим.
Це був один з найзвісніших священнослужителів Радомишля у першій половині ХХ століття, що походив з відомого священицького роду. У ХІХ-ХХ ст. його представники несли службу Божу на Київщині в Радомисльському, Васильківському, Звенигородському, Уманському повітах.
Лев Григорович Шулькевич народився 1865 року. У 1887 р. закінчив Київську духовну семінарію. Рік учителював, а потому був рукопокладений у священицький сан і направлений до Хабного. А з 1912 року став священиком Радомисльського Свято-Миколаївського храму. За віддану пастирську діяльність був винагороджений єпархіальною радою священицькою камилавкою та скуфією.
Слово Боже він доносив людям не лише під час служб та відправ, а й через друковані часописи, одним з яких якраз і були «Київські Єпархіальні відомості». Його дописи про варті уваги події церковного й духовного життя Радомишльщини друкувалися також у повітовій газеті «Радомислянін» (1912-1917 рр.).
У буремному 1917-му отець Лев входив до редакційної комісії «Радомисльської газети», що почала видаватись у місті після Лютневої революції.
У Радомишлі Л.Шулькевич був свого часу членом повітової училищної ради, викладав Закон Божий у місцевій жіночій гімназії, входив до складу гімназійної педагогічної ради.
Священицьку місію у храмі святого Миколая він ніс аж до його закриття у 1930-х рр. Пізніше – у пору окупації, коли служби у церкві відновилися. Тут і скінчив свій життєвий шлях, залишивши краянам у спадок свої добрі богоугодні справи та звершення.

Газета «Зоря Полісся», 13 січня 2017 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар