Серед найпопулярніших українських
мультиків представники різних поколінь практично одностайно називають знаного
«Капітошку», що досі зберігає свою популярність та привабливість попри те, що
пішов йому вже п’ятий десяток (ця анімаційна стрічка вийшла на екрани у
1980-му). Тільки на офіційному ютуб-каналі «Укранімафільму» вона має майже 11
мільйонів переглядів. Зворушила глядачів не лише дружба Вовченятка, що
намагався стати страшним, з життєрадісною крапелькою дощу – Капітошкою, а й
лагідний голосочок дощового створіннячка, що наспівувало невибагливу пісеньку.
Співав улюблений мультяшний герой
голосом вокалістки Олени Слободяник. Втім її спів, що надзвичайно часто лунав
зокрема в радіоефірах (тривалий час вона працювала солісткою хору Українського
радіо), теж часто-густо залишав виконавицю «за кадром».
А шлях до професійного співу
починався для Олени Модестівни з села Осички, що на Радомишльщині. Відтак її
походження, можна сказати, також із води, адже перейменували колись це
поселення за назвою річечки Осечі, що в давнину протікала у цих краях.
Щоправда, історична назва села до 1946 року було Ляхова. Тут і народилась в
багатодітній дружній і працьовитій селянській родині Ковальських 14 січня 1938
року донечка, яку нарекли Оленкою.
Її чудовий голос привернув до себе увагу земляків ще у шкільні роки, тож вона зазвичай заспівувала у шкільному і сільському хорах.
– Уявіть лишень, які тоді були хори
– до сімдесяти учасників, – згадує ті літа Галина Пількевич, шкільна подруга
Олени Ковальської.
Керував обома співочими колективами
знаний на Радомишльщині хормейстер, музикант та педагог Юрій Мілієнко. Він
відразу запримітив унікальний голос і природний дар Олени. Тож юнка
прислухалась до настійних порад та наполягань маестро і після закінчення школи
вступила на вокальний факультет Київського музичного училища ім. Глієра, а
через чотири роки закінчивши його, – «транзитом» стала студенткою столичної
консерваторії ім. П.Чайковського. У виші навчалась вона у класі вокалу
професорки Марини Єгоричевої (до слова, з гордістю називають себе її учнями
зокрема народні артисти Діана Петриненко, Олександр Трофимчук).
Наставниця була навдивовижу
прихильною до своїх учнів, більшість із яких прийшли сюди просто із села,
оточувала увагою, запрошувала до себе додому на гостини.
Консерваторію Олена Ковальська
закінчила з «червоним» дипломом. Відтак мала «фору» у подальшому
працевлаштуванні. Але попервах обрала інше – вийшла заміж і стала Оленою
Слободяник. Чоловік на ту пору був ще студентом (навчався в медінституті), і,
хоча марила вона, звісно, оперою, куди її гукали з ряду міст, з реалізацією
мрії не склалося з побутових проблем: молода родина заледве зводила кінці з
кінцями, тож елементарно бракувало грошей, щоб поїхати на прослуховування.
Так само ненадовго затрималась Олена
у славнозвісній Капелі бандуристів, куди її запросили солісткою. Працювала вона
там лише три роки. Подіяла вже інша вагома особиста причина: народження першої
доньки (загалом набуло подружжя Слободяників двійко дівчаток – Оксану і
Тетяну). Це зрештою й прислужилося до того, що обрала вона місцем своєї
подальшої роботи радіо. Адже робота в капелі вимагала постійних гастрольних
поїздок.
Українське радіо стало на довгі роки
рідним домом для Олени Модестівни, як і вона для нього самобутньою й чудовою
солісткою. Тут Слободяник співпрацювала з уславленими композиторами
К.Данькевичем, П.Майбородою, І.Карабіцем, Є.Станковичем, співала під орудою
метрів диригентської справи А.Бобиря, В.Гнєдаша, Г.Куляби, П.Муравського, С.Литвиненка
та інших. По-батьківському опікувався вокалісткою відомий концертмейстер
Бенціон Щупак, що керував колективами УР. Він продовжував шліфувати її голос,
навчав тонкощам жанрів, стилів, епох, а іноді, як зізнавалась співачка,
«опускав з небес на землю».
Понад двісті записів зроблено нею
для фонотеки Українського радіо. Більшість із них зберігається в архівних
фондах – класичні твори, народні й авторські пісні, широко представлені вони й
на різноманітних інтернет-ресурсах.
Записано нею зокрема цикл з майже тридцяти романсів на вірші О.Олеся. Навдивовижу проникливо звучить відома пісня «Тихо над річкою» в її дуеті з Олександром Таранцем.
Співала вона також у парі
з Віктором Зарковим, Василем Бокачем, іншими виконавцями.
Цікаво, що свого часу дуетне фото співачки, яке вона надіслала поштою батькам, спричинило певне непорозуміння з ними. На світлині був момент вистави консерваторського театру-студії «Таня» Г.Крейтнера, у якій Олена виконувала роль подруги головної героїні, притому грала у весільній сукні. Як з’ясувалося, відкрила мама конверт, а звідти знімок випадає. Подивилась вона – і ледь не зомліла, отетерівши: «Он яку дочку маємо, навіть не повідомила нам, що заміж вийшла». Втім зміст листа звинувачення розвіяв.
Батькам вона, звісно, і писала, й
приїздила перевідати. А коли відійшли у вічність, щороку навідувалась до рідних
Осичок, аби вклонитися їхнім могилам.
У 1982-му О.Слободяник раптом
дізналась з газет, що стала заслуженою артисткою України. Це виявилося для співачки
приємною несподіванкою, адже не велося жодних розмов щодо представлення її до
відзнаки. Як дізналася згодом Олена Модестівна, поклопотав про присвоєння їй
почесного звання якийсь шанувальник із високих владних кабінетів, що не раз
зачаровувався її голосом. Хоча почув він його в не надто узвичаєний спосіб.
Прямих ефірів тоді не було, і все, що записане було до трансляції, попередньо
прослуховувалося «нагорі» на предмет крамоли. Отой цензор, поцікавившись, хто
вона і що, звелів відзначити виконавицю, адже вона на те безумовно
заслуговувала. Звання, крім того, додало ще й доважок до заробітку: 50 рублів
на ті часи
були цілком пристойним додатком.
За словами Олени Слободяник, не відмовлялася й «підхалтурити» на кіно- і телестудіях: зважаючи на радіодосвід, її з колегами залюбки залучали до озвучення не тільки мультиків, а й музичних, художніх стрічок (до речі, вся музична озвучка «Капітошки» виконана жіночим складом хору УР). А ще її голос із дитячою пісенькою «Олівці чудові – різнокольорові, наші любі друзі олівці…» став музичною заставкою популярної свого часу дитячої телепередачі «Олівці-малювці». Час від часу з приємністю впізнавала себе, коли на екранах з’являлися ті чи інші ролики з її голосом. Втішало, що запав він у душу й глядачам. Одного разу, скажімо, співачку надзвичайно зворушило, коли сідала в автобус, а звідти веселий молодечий гурт виходить, наспівуючи знайоме Капітошкіне «Ля-ля-ля-ля-ля, ля-ля, ля-ля…»
Капітошка в
подарунок… Світлина з газети «Новая».
До речі, досвід підробітку вона
надбала ще зі студентських часів, коли майбутніх співочих зірок залюбки
запрошували до пісенного оздоблення різного роду урочистостей, подій. Часом
гукали композитори на підспівку іменитим (кажучи сучасною мовою, «бек-вокал»)
для запису своїх творів на радіо. Відтак
мали вони такий собі принагідний доважок до куцої стипендії. Водночас Олена та
її співкурсники оволодівали навичками студійного запису, коли доводилося
записуватися «з листа» і мало не з першого дубля. Тож, коли згодом прийшла
працювати на Українське радіо, радійна кухня вже була для неї знайомою.
А провела вона на цій «кухні» 32
роки. У 2000-му Олена Слободяник вийшла на заслужений відпочинок, хоча
нудьгувати на пенсії їй не довелось. Повернулась зрештою до Капели бандуристів:
покликали її у цей уславлений мистецький колектив викладати вокал у студії.
Учні й дочки стали для неї відрадою
й турботою, коли останніми роками занедужала (подружнє життя, на жаль, не
склалося), до того ж, майже втратила зір (короткозорістю притому страждала ще з
дитинства). Попри тяжку хворобу, сповна відчула вона, наскільки важливі турбота
і підтримка добрих людей. На деякий час недуга, здавалося б, відступила, але 6
грудня 2020-го донька Тетяна повідомила: «Мама пішла... Але назавжди з нами…»
Так, назавжди залишиться з нами той незабутній і неповторний голос нашого дитинства та українського радіо – голос славної землячки Олени Слободяник.
Газета «Зоря Полісся», 5 березня 2021 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар