«Вчителько моя…»

 

Освіта, схоже, чи не найперша державна галузь, до роботи в якій у Російській імперії дозволили залучати жінок. Позаяк спричинило до цього насамперед запровадження жіночої освіти як такої. Початок їй було покладено реформами 1861 року, притому йшлося не тільки про навчання та освітнє виховання дівчаток із селянських чи міщанських верств, а й дворянства, де жінки, всупереч розповсюдженим уявленням, мали рівні права з чоловічою половиною на управління маєтностями, а це, зрозуміло, вимагало певного освітнього рівня. Втім у переписних тогочасних реєстрах, подаючи відомості про освіту, жінки-дворянки переважно вказували: «домашня». Бо ж дворянство могло собі дозволити розкіш тримати домашнього вчителя чи вчительку або гувернантку.

Врешті ще XVIII століття на імперських теренах існували училища шляхетних дівчат, але – поодинокі і для найвищого аристократичного світу. Згодом їх коло поширилося, хоча йшлося про приватні чи доброчинні заклади, не державні. А ще за реформаторським положенням 1864 року жінкам надавалося офіційне право вчителювати.

Відтак на хвилі згаданих реформ дістали законодавчий статус спочатку міністерські жіночі училища, а з 1868 р. – гімназії. Проте шлях до їхнього відкриття часом бував задовгим.

Скажімо, у повітовому місті Радомислі Київської губернії, казенна жіноча освіта набула офіційного статусу в 1869 році, коли в місті відкрилося міське чоловіче й жіноче училище з окремими класами для обох статей. До першого класу нововідкритого закладу пішло, однак, лише 8 дівчаток. Та поступово їхній контингент відчутно зріс. У 1899 р. в училищі навчалося 123 дівчини, у 1909-му – 170 (майже нарівні з хлопцями). А через три роки кількість дівчаток вперше переважила (156 проти 154).

Попервах навчали дівчаток чоловіки, а жінки були наглядачками – такими собі піклувальницями. З 1876 року тривалий час працювала наглядачкою і, до того ж, викладала малювання Олександра Молчанова, що закінчила Павлівський інститут шляхетних дівчат, її помічниця Аделаїда фон Левен мала гімназійну освіту. Викладали жінки насамперед рукоділля: в перші роки – Марія Квітницька, з 1896 року – Лідія Прокопенко-Чопівська, випускниця училища, що закінчила, крім того, школу крою.

«Моїм коханим учням…» - такий напис залишила 26 грудня 1898 року вчителька Вікторія Бернацька на світлині, зробленій у радомисльській фотомайстерні Миколи Дубравського.

Фото з Радомишльського краєзнавчого музею. 

Разом з хлопцями навчалися дівчатка і в національних освітніх закладах. Приміром, у восьми німецьких міністерських школах, що відкрилися в колоніях довкола Радомисля (Казимирівська, Негребівська, Папірнянська, Філонівська, Шнуроволісна та ін.), за відомостями 1899 року рахувалося 99 дівчаток.

Єврейські дівчата тим часом вчилися у відкритому 1893 року в будинку Артеменка на вулиці Дворянській (нині - Горького) єврейському жіночому приватному училищі, яке утримувала Хая-Клара Рацька. В анкетах зазначалося, що засновниця закінчила курс міського училища.

Сучасна вулиця ім.Горького із забудовою кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Ще через три роки запрацювала в повітовому місті школа праці для дівчат усіх станів, завідувала якою Юлія Васькова. 

Втім у школах нижчого рівня, зокрема церковно-парафіяльних, навчання хлопчиків та дівчаток теж було спільним. Скажімо, за реєстрами 1882 року в ЦПШ Радомисльського повіту дівчатка становили 10 відсотків до складу всіх учнів (власне, такий показник обліковано і загалом по губернії), хоча в школах на території, окресленій межами нещодавнього Радомишльського району, їх було значно менше – 5 відсотків.

Разом з тим саме на Радомишльщині було відкрито першу ЦПШ для дівчаток – така школа почала працювати у Ставках після відкриття в селі земського училища. Останнє заснувала тут у 1887 р. меценатка й просвітниця Ольга Вангенгейм.

Ольга Вангенгейм зі Ставецькими школярами.

Цікаво, що у ній працював майже суціль жіночий вчительський колектив: разом із фундаторкою навчали тут діток Єлизавета Воронкова, Надія Савіна, Софія Пашкова, Марія Островська, Олімпіада Пащенко (перші троє по смерті фундаторки в різні роки завідували школою), потому Ольга Титова, Марія Калиновська, Віра Щербина.

Надія Савіна, що свого часу завідувала Ставецькою школою, в радянський час учителювала в Радомислі у Руднянській школі.

Примітно, що в ці роки почали з’являтися і в церковних школах вчителі-жінки, переважно – доньки або дружини місцевих священиків, котрі до того разом з дячками одноосібно становили учительський персонал ЦПШ. Єпархіальною радою зокрема відзначалися за старання й завзяття вчительки Н.Біляновська (Чудин), О.Буткевич (Ставки), О.Квітницька (Котівка), Н.Комарівська і М.Меленєвська (Юрівка), Є.Таргоній (Лутівка).

Поступово і в земських школах жіноцтва серед учительського складу ставало дедалі більше.

У 191З році міське двокласне училище реорганізували в  окремі чоловіче та жіноче вищі початкові училища. В жіночому навчалося 100 дівчаток, завідувала ним Софія Верниківська, викладаючи також історію та географію, разом з нею вчителювали Олена Сеферовська (математика), Раїса Куликівська (крій та шиття), Олександра Пашкова (іноземна мова, вона єдина з-поміж жінок на ту пору викладала також і в чоловічому училищі).

 

Жіноче вище початкове училище вірогідно містилось у цій будівлі.

Вчителі та учні жіночого училища. 1902 р.

Природничим дисциплінам навчала дівчаток Олена Мельничук, котра у радянську пору обиралась депутатом першого скликання Верховної Ради УРСР і першою на радомишльських теренах була удостоєна звання заслуженого вчителя.

Олена Мельничук.

У міському однокласному училищі на вул. Бульварній (тепер  Шевченка), що відкрилось 1913 року, викладали Аделаїда Соколовська (у тому ж році її було нагороджено золотою медаллю «За старання» на Аннинській стрічці), Надія Сокольвак (рукоділля).

В сільських земських училищах навчали дітей Лідія Костецька та Анастасія Гусакова (Борщів), Антоніна Мількова (Веприн), Ольга Сташевська (Мірча), Євгенія Рузі (Глиниця), Євгенія Здоренко-Пащевська (Забілоччя), Ольга Чикіна (Кримок), Ірина Ахтирська (Нова Буда). При Борщівському училищі, опікувалась яким місцева поміщиця Юлія Єремієва, крім того, було відкрито окремі класи рукоділля для дівчаток.

Той же 1913-й був означений запровадженням в Радомислі вищого гімназійного рівня жіночої освіти. До речі, випускники гімназій отримували право вчителювати в училищах – школах.

Між тим, ще напередодні відкриття в Радомислі чоловічої гімназії (1909 р.) тодішній міський голова Феодосій Гринцевич звернувся з клопотанням до губернатора, щоби в новому закладі дозволили спільне навчання хлопчиків і дівчаток (до 4 класу). Міністерство народної освіти, проте, таку пропозицію не підтримало. Натомість через чотири роки в місті відкрилась жіноча гімназії. Для неї збудували власне приміщення на вулиці Присутственій (нині тут мистецька школа).

Будівля колишньої жіночої гімназії в Радомислі на вулиці Присутственій.

Завідувала закладом Валентина Годованюк, викладали в ньому жінки-вчителі З.Ісаєвич, Н.Конахевич, М.Гертопан, В.Гертопан, А.Доманицька, С.Лисицька, А.Костецька, А.Юркевич, Н.Долгушина. До всього, опікувалися гімназистками так звані «класні дами» (наглядачки): Т.Бадаєва, М.Гарбарова, А.Кубицька, О.Туржанська.

Радомисльські гімназистки зі своїми вчительками. (maloratsky-vinitsky.weebly.com)

Та працювала Радомисльська жіноча гімназія лише до 1919-го року, коли її закрили більшовики. А згодом туди переїхали комуністичний райпартком і райвиконком.

У радянський час, проте, жіноцтво сповна опанувало освітню сферу, і тепер вчительську професію цілком можна вважати «жіночою», позаяк чоловіки тут явно в меншості. Зрештою саме жінкам насамперед присвячують поетичні та пісенні твори, звернені до освітян. Згадаймо хоча б неперевершену Малишкову «Вчителько моя», що не втрачає своєї популярності попри плин років і поколінь.

 

Газета «Зоря Полісся», 5 березня 2021 р.