Спортивна слава України і Радомишля

 

4 серпня 2021 року на Олімпійських іграх, що вирували тоді в Токіо, був, можна сказати, радомишльський день. Цього дня скарбничку української збірної поповнила Ірина Коляденко, яка виборола «бронзу» в спортивній боротьбі у ваговій категорії до 62 кг. Вперше в історії Радомишль був представлений на Олімпійських змаганнях, і вперше його представник здобув нагороду Олімпіади.

Втім, вітаючи борчиню з вагомим здобутком, з приємністю називали Ірину своєю землячкою також харків’яни, тернополяни, ірпінці, маючи для цього підстави. Та все ж передусім вона – радомишлянка, бо саме тут починався для неї не лише життєвий (народилась Ірина в Радомишлі 28 серпня 1998-го), а й спортивний шлях. Навчалась дівчинка в міському ліцеї №1 ім.Т.Шевченка, де відкрив майбутній спортивний талант вчитель фізвиховання закладу Руслан Пархоменко. На уроках фізкультури він звернув увагу на гнучкість, чіпкість, упертість і витривалість учениці. Відтак порадив подивитись її тренерові з вільної боротьби Радомишльської ДЮСШ Русланові Козенку. У спортшколі тоді саме відкрилось борцівське відділення, до якого наставник добирав перспективних кандидатів. На його пропозицію займатися боротьбою дівчина пристала без вагань.

Руслан Володимирович повернувся до рідного міста, маючи вже чималий борцівський та тренерський досвід, набутий, щоправда, за межами України – в Казахстані та Росії. І під його керівництвом вихованці відділення спортивної школи Радомишля почали впевнено заявляти про себе на різноманітних змаганнях.

Першу свою медаль Коляденко отримала 9 травня 2009-го. Її вручив юній борчині тренер. У той день вихованці спортшколи, вишикувавшись колоною, брали участь у традиційній святковій ході. Юні спортсмени зазвичай представляли землякам здобуті ними на змаганнях нагороди. У Іри таких ще не було, як, власне, не було й самих змагань, адже робила тільки перші кроки на борцівському килимі. Тож, аби не виглядала дівчина «білою вороною», тренер подарував їй сувенірну медаль, що її привіз з котрогось чемпіонату, як завжди це робив. І з нею на грудях десятирічна Коляденко почувалась необділеною увагою і гордо крокувала Радомишлем.

 

9 травня 2009 р. Десятирічна Іра Коляденко (перша справа у першому ряду) зі своєю першою медаллю.

Втім скорим часом почала здобувати й справжні турнірні відзнаки. Воістину проривом для талановитої радомишлянки стало юніорське «золото», здобуте у 2010-му на Всеукраїнській борцівській першості спортивного товариства «Колос», що проходила у Скадовську.

Перша перемога Ірини на Всеукраїнських змаганнях.

Світлини з архіву Р.Козенка.

Того ж року юна спортсменка, що виступала у дитячій 30-кілограмовій категорії, тріумфувала на чемпіонаті України. Цікаво, що тоді у фіналі вона взяла гору над Оксаною Лівач з Івано-Франківщини, котра нині також входить до складу української олімпійської збірної (щоправда, у «дорослих» вагових категоріях їхні дороги розійшлися – Оксана суперничає у значно легшій, де на Олімпіаді стала п’ятою). А своє лідерство радомишлянка потому на цьому рівні підтверджувала ще двічі.

Ірина Коляденко, як мовиться, потрапила на олівці фахівцям, увійшла до складу збірної області. За клопотанням тренера, вона стала навчатися у Харківському спортінтернаті. Проте Козенко так само тримав свою талановиту вихованку у полі зору – настановами, тренуваннями, а то й матеріальною підтримкою.

А коли настала пора здобувати професійну освіту, юнка спочатку обрала Ірпінський Університет фіскальної служби з його коледжем, закінчила, крім того, ще й факультет фізичного виховання Тернопільського національного педагогічного університету ім.В.Гнатюка.

Наразі в Ірпіні спортсменка, зрештою, й осіла, позаяк – це майже Київ. Адже з 2018 року вона незмінно входить до збірної України, ставши її беззаперечним лідером. Тренує там Ірину Володимир Яременко.

Проте, буваючи в Радомишлі, всякчас продовжувала тренування у Козенка. Між тим, на тутешні спаринги для Ірини тренер запрошував своїх колишніх титулованих вихованок навіть з закордоння, долучалися до них борці-чоловіки, притому досить габаритні. Часом, як згадує наставник, доводилося й «поправляти корону» на голові юнки, як це нерідко трапляється з молодими спортсменами…

Ірина Коляденко зі своїм першим тренером Русланом Козенком.

  Її сходження до найвищих спортивних вершин почалося з юнацьких здобутків. У 2017-му Ірина Коляденко вперше виступила на юніорських чемпіонатах Європи та світу, де посіла відповідно дев’яте та сьоме місця. Вже через рік привезла з обох таких змагань «бронзу».

А у 2019-му дебютувала на дорослому рівні, та ще й як! На прем’єрній для себе світовій першості відразу стала другою. Чемпіонат Європи-2020 приніс Ірині «бронзову» нагороду. З ними здобула спортсменка путівки й на Токійську Олімпіаду-2020. Але коронавірусні обмеження відклали старт головних змагань чотириліття на 2021 рік, внісши корективи і у турнірні, і в тренувальні графіки спортсменів. Певною мірою для Коляденко це, можливо, пішло й на користь. Адже набула більше змагального досвіду найвищого рівня. Бо свою олімпійську ліцензію переконливо підтвердила цьогоріч перемогами на чемпіонаті Європи та Європейському олімпійському кваліфікаційному турнірі.

Хоча, як не дивно, незважаючи на помітні змагальні успіхи, олімпійські перспективи нашої землячки спортивні експерти та функціонери розглядали доволі обережно. Принаймні в оприлюднених перед іграми прогнозами на очікувані медалі ані Ірини, ані її колежанок по жіночій борцівській дисципліні, не значилося. Тим приємнішими й вагомішими вийшли їхні здобутки.

Свій шлях до бронзи на олімпійському килимі радомишлянка почала з переконливих перемог над Амінат Аденії з Нігерії та китаянкою Лун Цзя, поклавши обох на лопатки. Проте у півфіналі, вірогідно за браком досвіду, поступилась чинній чемпіонці світу Айсулуу Тинибековій (Киргизія). Та на боротьбу за «бронзу» з представницею Латвії Анастасією Григор’євою Ірина налаштувалась рішуче і виборола омріяну для себе та країни олімпійську нагороду.

 

За словами 22-річної спортсменки, на Олімпіаду їхала вона за «золотом», тому попервах третє місце її засмутило. «Я дуже розчарувалася, коли програла у півфіналі, але таки зібралась, і вважаю, що виступила добре», – розповідала спортсменка журналістам в аеропорту «Бориспіль», повертаючись з Токіо. Тут її, до речі, зустрічали й привітали двоюрідна сестра з тіткою.

Золоту медаль Ірина обіцяє здобути на наступних Іграх, і про відпочинок спортсменка поки що не думає. Хоча нині у неї не менш важливий період відновлення та реабілітації для підготовки вже до наступних змагань. Попри розписаний наперед щільний тренувальний графік вона, безумовно, вибере час, щоб завітати до рідного Радомишля, як кожного разу знаходить його після змагальних виступів. Знає, що, як завжди, чекатимуть її тут мама Наталія, микгородський дідусь Віктор, ставківська бабуся Валя, рідні та друзі і, звичайно, тренер. До слова, за підготовку спортсменки світового рівня Руслан Козенко торік був удостоєний звання заслуженого тренера України.

А у рідному місті тим часом зростають нові борці та борчині. Дехто з них, за словами Козенка, може цілком повторити успіхи його першої зоряної вихованки. Як, до речі, й Іринина сестра Вікторія (вона нині навчається у спортивному інтернаті в Броварах). От тільки шлях до великих перемог – важкий та тернистий, і долають його ті, хто докладає до цього безліч зусиль та старань. Як це зробила і продовжує робити Ірина Коляденко.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 20 серпня 2021 р.