Жінка – і ніжно, й ласкаво

 

У популярному в радянські часи романі Б.Ізюмського «Червоні погони», в якому розповідалося про вихованців суворовського училища, в одного з його юних персонажів, грузина за національністю, вчитель поцікавився, чому той постійно пише слово «женщина» (російською) через м’який знак – «женьщина». «А так виходить ніжніше й ласкавіше», – пояснив хлопчина.

Зовсім протилежні почуття виникають, коли нині повсюдно лунає запозичений термін «гендер», яким означають соціальну рівність чоловіків та жінок. Звучить він якось навіть грубовато, мимоволі вказуючи на чоловічу зверхність, бо аж ніяк не асоціюється з «жіночністю».  Втім це далеко не єдиний, хоча доволі промовистий приклад бездумного запозичення тих чи інших сучасних термінів, що ними чомусь надто полюбляють хизуватися теперішні політики та чиновники різних рівнів. Як, скажімо, вже суто жіночий термін «фемінізм», що ним ілюструють боротьбу жінок за рівноправність.

Хоча, здавалося б, куди простіше просто говорити про «жіночий рух». Це, зрештою, й зрозуміліше та, якщо хочете, жіночніше, і певною мірою традиційніше. Адже його витоки сягають попередніх епох нашого суспільного розвитку. Приміром, перші повідомлення про громадські ініціативи  жіноцтва зустрічаються на наших теренах ще у ХІХ столітті.

Застосовувалися вони і в колишньому СРСР. В тодішній системі соціальних інституцій певне місце відводилося зокрема «жіночим радам», що створювалися у трудових колективах, територіальних утвореннях тощо. Хоча їхні функції були здебільшого декларативними та керованими. І про боротьбу за соціальну рівність, звісно, не йшлося, адже в Радянській країні її, як такої, не могло бути за визначенням. Принаймні офіційним та законодавчим.

Наприклад, існували й регулювалися згори норми представництва жінок у радах усіх рівнів, різного роду громадських органах, комітетах тощо. Проте, якщо проаналізувати керівний склад владних чи господарських структур, то побачити жінок на найвищих посадах все ж було рідкісним явищем.

А опікувалися жіночі ради передусім визначенням місця жінки у загальнодержавних справах, створенням пільгових режимів праці та побутових, оздоровчо-профілактичних умов для жінок на виробництві та за його межами, турбувалися про зміцнення сім’ї, про допомогу багатодітним та молодим родинам, а також літнім жінкам, сім’ям загиблих воїнів,  вихованкам дитячих будинків, а ще – звертали увагу на виховання підростаючого покоління у шанобі до старших, їхніх побутових народних традицій, зокрема щодо відповідального ставлення до шлюбу, до материнства і т. ін.

Відтак, жіночий рух таки існував і всіляко пропагувався. Свідчення цьому – фотокартки із особистого альбому радомишлянки, вчительки-пенсіонерки Євгенії Кравчук. На ньому – учасники районного зльоту жінок, що у 1970-80 роки традиційно і з широким ідеологічним забарвленням проводилися на Радомишльщині.

 

Газета «Зоря Полісся», 3 березня 2023 р.