Кінні традиції Межирічки

 

У 1887 році в адміністративно-статистичному щорічнику Київської губернії у розділі «Кіннозаводство» повідомлялося, що один із двох кінних заводів Радомисльського повіту розташований в селі Межирічка і був заснований його власником, місцевим поміщиком Антонієм Злотницьким у 1871 році. На ньому розводили запряжних коней арабської породи.

Арабський кінь.

За реєстрами 1891 року, приплід «забезпечували» один породний жеребець та 15 маток-кобил.

У переписі 1897 року обліковано тимчасом 26 межирічан, які займалися візництвом – чимала кількість, якщо порівнювати з іншими селами. Вірогідно, хтось із них доглядав за кіньми й на панському конезаводі.

У переліку тогочасних межиріцьких конярів означені зокрема Іван, Степан та Влас Близнюки, Вакула, Гаврило та Михайло Старченки.

У поміщицькій економії також тримали двох стельмахів – братів Гдовських, до речі, потомствених дворян за походженням. Молодший – Степан був майстром з виготовлення коліс, а старший Василь, крім того, вправлявся з упряжжю, бо ж недарма ще й чоботарював. Сини економа Антон та Михайло Зілінські ковалювали. Поденником значився Омелян Кириченко…

Століттям по тому відновлений самостійний колгосп у Межирічці, що у 1950 – 1989 рр. входила як бригадне село до укрупненого вишевицького господарства, відновив і давні традиції кіннозаводства, організувавши племінну конеферму. У зведеннях 1989 року зазначалося, що елітних коней колгосп реалізує через обласне племоб’єднання за ціною 4,8 - 6,5 тисячі карбованців – між іншим, на рівні тогочасної вартості радянської легкової автівки.

Господарював на фермі Василь Кириченко, а допомагали йому місцеві школярі, що чистили коней, влаштовували їм виїздку (саме цей момент зафіксував фотограф Микола Попович).

 

З-поміж них – Володимир Кириленко, Василь Смик, Андрій Смик, Олександр Старченко, Руслан Близнюк, Олександр Баланчук… Бачимо тут знайомі, згадані вище прізвища, чи не так?

До речі, третина межиріцьких конярів межі ХІХ-ХХ століть означена в реєстрах доволі молодим віком – трохи за двадцять.

Мабуть, недарма подейкують, що гени не обдуриш…

 

 

Газета «Зоря Полісся», 29 березня 2024 р.